Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
У ч. 2 зазначеної статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Якщо суд встановить, що безстроковий трудовий договір за бажанням особи та з урахуванням її інтересів був переукладений на строковий трудовий договір, після закінчення строку якого особу з роботи звільнено, підстав для визнання строкового трудового договору недійсним у частині визначення строку та поновлення особи на роботі немає

У жовтні 2007 р. Т. звернулася до суду з позовом до Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу (далі — Училище) та його директора К. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка зазначила, що працювала на посаді майстра виробничого навчання в Училищі на умовах безстрокового трудового договору. У 2006 р. в цьому навчальному закладі відбулося скорочення штату працівників, у тому числі й посади, яку обіймала Т., у зв’язку з чим її було попереджено про звільнення. Оскільки Т. не вистачало певного строку для набуття педагогічного стажу, який дає право на пільгову пенсію, вона написала заяву про продовження роботи до 1 жовтня 2007 р., яку К. задовольнив. До закінчення вказаного строку Т. подала заяву про відкликання попередньої заяви та мала намір продовжувати працювати, проте К. наказом від 25 вересня 2007 р. звільнив її з роботи з 1 жовтня 2007 р. у зв’язку із закінченням строкового трудового договору. Посилаючись на те, що жодного строкового трудового договору вона з К. не укладала, позивачка вважала звільнення незаконним і просила поновити її на роботі з дня звільнення та стягнути з Училища середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня її поновлення на роботі. Крім того, вона просила стягнути з відповідача К. 1 тис. 700 грн на відшкодування моральної шкоди.

Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 11 грудня 2007 р. у позові відмовив.

Апеляційний суд Івано-Франківської області рішенням від 18 лютого 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: поновив Т. на посаді майстра виробничого навчання Училища та стягнув з цього навчального закладу на її користь 5 тис. 555 грн втраченого заробітку; у позові до директора Училища про відшкодування моральної шкоди відмовив.

У касаційній скарзі Училище просило скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не мав підстав вважати, що з позивачкою укладено строковий трудовий договір, оскільки попередній безстроковий трудовий договір із нею розірвано не було, Т. не була звільнена з роботи за скороченням штату працівників, до того ж вона відкликала свою заяву про залишення на посаді до 1 жовтня 2007 р.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. У ч. 2 зазначеної статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Суд встановив, що у зв’язку з тим, що на 2006—2007 навчальний рік в Училище, в якому працювала Т., не було набрано учнів за професією «продавець продовольчих і непродовольчих товарів», а група учнів за професією «конторський службовець» була недоукомплектована, наказом № 87-к в Училищі скорочено три посади майстрів виробничого навчання, у тому числі й посаду, яку обіймала позивачка, і її персонально попередили про звільнення з роботи за скороченням штату працівників.

1 грудня 2006 р. Т. подала заяву з проханням залишити її на посаді майстра виробничого навчання до набуття 1 жовтня 2007 р. педагогічного стажу, який дає право на пільгову пенсію. Цю заяву К. задовольнив і видав наказ від 13 грудня 2006 р. № 112-к про залишення позивачки на посаді майстра виробничого навчання до 1 жовтня 2007 р., а 25 вересня 2007 р. наказом № 84-к звільнив її з роботи з 1 жовтня 2007 р. у зв’язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Таким чином, як установив суд, укладений із Т. безстроковий трудовий договір за її бажанням та з урахуванням її інтересів було переукладено на строковий трудовий договір, після закінчення строку якого відповідач звільнив її з роботи. Відкликання пізніше Т. своєї заяви про переукладення трудового договору на нових умовах після його переукладення правового значення не має, тому що за загальним правилом одностороння зміна умов договору після його укладення не допускається.

Оскільки, як установив суд, строковий трудовий договір укладений з Т. за її бажанням та з урахуванням її інтересів і на вказаний нею в її заяві строк, то підстав для визнання строкового трудового договору недійсним у частині визначення строку немає, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові про поновлення на роботі, а апеляційний суд помилково скасував рішення районного суду, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК є підставою для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Училища задовольнила: рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2008 р. скасувала і залишила в силі рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2007 р.