Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України члени виконавчого органу господарського товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 р. № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України роз’яснив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. У зв’язку з цим «усунення» відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності.
Підставою для позову особи було визнання незаконним рішення загальних зборів акціонерів про відкликання (звільнення) з посади голови правління товариства через недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання і проведення загальних зборів господарського товариства, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, тому спір у цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами

У вересні 2009 р. К. звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський реєстраційний центр «Дюк» (далі — ТОВ), Фонду державного майна України (далі — Фонд), регіонального відділення Фонду в Одеській області, акціонерного товариства «Машинобудівне виробниче об’єднання «Оріон» (далі — АТ) про визнання незаконним і скасування рішення загальних зборів АТ, оформленого протоколом від 31 серпня — 1 вересня 2009 р. № 1/9 (далі — рішення зборів), наказу Фонду від 3 вересня 2009 р. № 1410 (далі — наказ № 1410) та про поновлення на роботі.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням зборів його незаконно відкликано (звільнено) з посади голови правління АТ та обрано на цю посаду В. На підставі цього рішення Фонд видав наказ № 1410 про звільнення його з посади голови правління зазначеного товариства і визнав таким, що втратив чинність укладений з ним контракт від 10 листопада 2008 р. № 668 (далі — контракт № 668). Загальні збори акціонерів АТ від 31 серпня — 1 вересня 2009 р. були скликані та проведені з порушенням вимог статей 36, 47, 52 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі — Закон), а саме: за ініціативою ТОВ, яке не є ні акціонером, ні реєстроутримувачем товариства; жодний з акціонерів проведення зборів не ініціював; немає реєстру акціонерів товариства; члени правління АТ й він як голова правління не мали можливості бути присутніми на зборах і звітувати перед акціонерами; законних підстав для його звільнення не було. Рішення зборів К. просив визнати незаконним і поновити його на посаді голови правління.

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 3 березня 2010 р. у задоволенні позовних вимог К. відмовив.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 21 травня 2010 р. скасував це рішення районного суду та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Визнано незаконним і скасовано рішення зборів щодо відкликання (звільнення) та обрання (призначення) голови і членів правління товариства. Скасовано наказ № 1410. Поновлено К. на роботі на посаді голови правління АТ. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ, до якої приєдналося АТ, пославшись на порушення апеляційним судом норм матеріального й процесуального права, просило рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

К. звернувся до Верховного Суду України з клопотанням про скасування ухвали Верховного Суду України від 2 липня 2010 р. в частині зупинення виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2010 р.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З таким висновком судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 р. № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК роз’яснив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. У зв’язку з цим «усунення» відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності.

Суд установив, що АТ — це акціонерне товариство з часткою держави у статутному фонді 50 % + 1 акція. Відповідно до ст. 36 Закону, ст. 99 ЦК, п. 8.2.4 статуту АТ обрання та усунення від виконання своїх обов’язків голови правління належить до компетенції загальних зборів. 10 листопада 2008 р. між К., який є акціонером АТ, і Фондом було укладено контракт № 668 зі строком дії до 10 листопада 2011 р., п. 6.3 якого передбачено можливість його дострокового розірвання зі звільненням керівника за рішенням загальних зборів товариства.

Оскільки підставою для подання позову К. вказав недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання і проведення загальних зборів господарського товариства, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір у цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

З огляду на те, що корпоративні спори відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК підвідомчі господарським судам, а суди на зазначене уваги не звернули та помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства, ухвалені в справі судові рішення у частині визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів акціонерів акціонерного товариства згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 та ч. 1 ст. 340 ЦПК підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За положеннями ч. 3 ст. 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до п. 6.3 контракту № 668 керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи вищого органу товариства до закінчення строку його дії, зокрема за рішенням загальних зборів товариства.

Проте, вирішуючи спір у частині вимог К. про поновлення на посаді голови правління товариства, апеляційний суд на зазначені обставини й вимоги ч. 3 ст. 21 КЗпП уваги не звернув і зробив помилковий висновок про порушення вимог статей 40, 41 КЗпП при його звільненні.

Відмовляючи в задоволенні позову К. в частині визнання незаконним наказу № 1410 та поновлення на посаді голови правління товариства, суд першої інстанції правильно виходив із того, що за п. 6.3 контракту № 668 рішення зборів акціонерів є самостійною підставою для розірвання контракту з головою правління товариства К.

Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити й залишити рішення районного суду в силі.

З огляду на викладене клопотання К. про скасування ухвали Верховного Суду України від 2 липня 2010 р. в частині зупинення виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2010 р. задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 335, 336, 339, ч. 1 ст. 340 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ, до якої приєдналося АТ, задовольнила частково: рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 березня 2010 р. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2010 р. у частині вимог К. про визнання незаконним і скасування рішення зборів скасувала, провадження у справі в цій частині закрила; рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2010 р. в частині позову К. про визнання незаконним наказу Фонду та поновлення на роботі скасувала, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 березня 2010 р. про відмову в задоволенні цих вимог залишила без змін.