Звільнення на підставі ст. 48 КК України від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки особи, яка перевищувала свої службові повноваження та умисно не виконала ряд судових рішень, а в судовому засіданні не визнала своєї вини у вчиненні інкримінованого їй злочину, визнано необґрунтованим, оскільки суд у постанові не зазначив, у чому саме виявилася зміна обстановки, внаслідок якої особа обвинуваченого чи вчинене ним діяння перестали бути суспільно небезпечними

Святошинський районний суд м. Києва постановою від 25 лютого 2009 р. звільнив Т.Т. від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК, а провадження у кримінальній справі закрив.

Органи досудового слідства обвинувачували Т.Т. в тому, що, обіймаючи з жовтня 1996 р. посаду генерального директора спільного підприємства (далі — СП), будучи службовою особою, перевищив службові повноваження, чим заподіяв істотну шкоду правам та інтересам громадян. Крім того, він умисно не виконував рішення господарського суду, які набрали законної сили.

27 червня 1991 р. виконавчий комітет районної ради народних депутатів надав Я.О. ордер на право зайняття гаража у гаражному кооперативі. 23 березня 2000 р. Я.О. отримав свідоцтво про право власності на цей гараж.

26 лютого 1996 р. цей виконавчий комітет надав ордер на право зайняття гаража у зазначеному кооперативі за тією ж адресою Т.Г., який цей гараж надалі приватизував.

Із 1996 р. гаражі охоронялися СП, генеральним директором якого був Т.Т. Останній, перевищуючи службові повноваження, надав начальнику автостоянки й охоронцям розпорядження не пропускати до гаражів осіб, які відмовились укласти із СП договори про охорону транспортних засобів та оплачувати послуги СП.

Так, у 1999 р. Т.Г. відмовився оплачувати послуги СП, через що Т.Т. наказав начальнику автостоянки В. заборонити в’їзд та виїзд автомобіля Т.Г. з автостоянки, й охоронці перестали пропускати його автомобіль, а у березні 1999 р. за наказом Т.Т. працівники автостоянки заварили ворота гаража Т.Г.

Також із 1996 р. охорона автостоянки за наказом Т.Т. періодично не пропускала автомобіль Я.О. до гаража, оскільки той відмовився укладати договір з СП, а 29 вересня 2003 р. за наказом Т.Т. підлеглі йому працівники завалили ворота гаража Я. кам’яною брилою і, таким чином, повністю унеможливили користування гаражем.

Із червня 1998 р. до грудня 2002 р. між СП і групою осіб були укладені договори про інвестування останніми будівництва автогаражного комплексу.

Після завершення будівництва зазначених гаражів Т.Т. на порушення законодавства не передав ці гаражі зазначеним вище особам у власність, а дозволив їм ними користуватися.

Із 2001 р. СП здійснювало охорону гаражів. При цьому така послуга надавалася частково з укладенням, а частково без укладення договорів.

Так, з 23 листопада 2001 р. і по 12 грудня 2002 р. були підписані договори про зберігання автомобілів у гаражах між СП і М.В., О.Ю., П.Л., Г., Є. та П.О.

Власники автомобілів Т.А., М.К., Н.С., Н.А., Ф. відмовились укладати такі договори, але оплачували послуги СП.

Із 2005 р. деякі власники автомобілів у зв’язку із значним підвищенням розміру місячних платежів за зберігання транспортних засобів і невиконанням СП своїх зобов’язань відмовились оплачувати послуги підприємства.

12 липня 2005 р. Т.Т., перевищивши службові повноваження, видав наказ, яким зобов’язав начальника автогаража заборонити в’їзд і виїзд транспортних засобів зазначених осіб і на виконання якого охоронці автогаража перестали пропускати автомобілі цих осіб.

4 серпня 2005 р. Т.Т. у зв’язку з тим, що О.Ю. не сплатив послуг з охорони гаража, збив з воріт його гаража замок та навісив свій, чим унеможливив подальше користування гаражем, а пізніше за наказом Т.Т. працівники СП заварили ворота гаража О.Ю.

Т.Т., знаючи про те, що користувачі автогаражів не сплачують послуг зі зберігання їх автомобілів упродовж 2005—2006 рр., погрожував перешкоджати їм у користуванні цими гаражами.

Такими незаконними діями Т.Т. заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам громадян.

Крім того, Т.Т. як службова особа, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки, умисно не виконав рішення Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2007 р. у справі № 3/101, від 15 березня 2007 р. у справі № 35/70, від 15 березня 2007 р. у справі № 35/69, від 17 квітня 2007 р. у справі № 4/34, від 17 квітня 2007 р. у справі № 4/25 і від 17 квітня 2007 р. у справі № 4/36, які набрали законної сили.

Цими рішеннями Господарський суд м. Києва зобов’язав генерального директора СП Т.Т. звільнити земельні ділянки, розташовані у Святошинському районі м. Києва, та передати їх Київській міській раді.

На виконання цих рішень Господарський суд м. Києва видав відповідні накази, згідно з якими відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві відкрив виконавчі провадження та зобов’язав СП виконати зазначені рішення суду.

Однак Т.Т. умисно не виконав зазначені рішенні суду та вимоги Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

У касаційному поданні заступник прокурора м. Києва просив постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому прокурор зазначив, що суд, звільняючи Т.Т. від кримінальної відповідальності, не взяв до уваги, що зміни обстановки в цьому випадку не відбулося, вчинені ним діяння не втратили суспільної небезпеки. Крім того, звернув увагу на те, що згідно зі ст. 48 КК може бути звільнено від кримінальної відповідальності особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, тоді як Т.Т. обвинувачувався у вчиненні двох злочинів за багатьма епізодами, що виключає можливість такого його звільнення.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 48 КК передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Статтею 7 КПК встановлений порядок такого звільнення.

Тобто застосування цих норм законодавства можливе лише за наявності двох обов’язкових умов — вчинення злочину вперше і цей злочин є невеликої або середньої тяжкості. Ці дві обставини є передумовами, які у поєднанні з іншими даними можуть свідчити про втрату суспільної небезпечності діянням або особою внаслідок зміни обстановки.

Суд, розглядаючи справу, зазначив про те, що Т.Т. вперше вчинив злочин середньої тяжкості, позитивно характеризується, не чинить перешкод у користуванні гаражами, звернувся до Київської міської ради з проханням прийняти земельну ділянку і не заперечував проти закриття справи. Це суд розцінив як правильну оцінку ним своєї поведінки та вірогідність невчинення ним злочинів у майбутньому.

Врахувавши наведене і керуючись статтями 7, 7¹ КПК та ст. 48 КК, суд звільнив Т.Т. від кримінальної відповідальності й закрив справу за ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК.

При цьому суд усупереч вимогам закону, звільняючи Т.Т. від кримінальної відповідальності, своє рішення нічим, крім наведеного вище, не мотивував, у постанові чітко не навів підставу такого звільнення, не зазначив, у чому конкретно виявилася зміна обстановки, унаслідок якої особа обвинуваченого чи вчинене ним діяння перестали бути суспільно небезпечними.

Відповідно до матеріалів справи Т.Т. протягом періоду з 1996 по 2006 рр., перевищуючи службові повноваження, порушував права громадян — чинив їм різні перешкоди у користуванні гаражами, а також з 2007 р. умисно не виконав шість судових рішень, ігноруючи судові накази і вимоги державної виконавчої служби про примусове виконання цих рішень.

Протягом досудового слідства і розгляду справи в суді Т.Т. не визнавав своєї вини.

Наведені обставини залишилися без належної оцінки і дослідження з боку суду.

Крім того, Т.Т. обвинувачувався органами досудового слідства у вчиненні декількох злочинних діянь, які становлять два окремі склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 365 і ч. 1 ст. 382 КК, що виключає можливість звільнення його від кримінальної як особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала постанову Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 р. стосовно Т., а справу направила нановий судовий розгляд.