Спір із приводу приватизації майна, яке перебуває на балансі підприємства, включеного до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, не може вирішуватися за правилами КАС

4 листопада 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою державного підприємства “Пансіонат “Ізумруд” (далі — ДП) справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України, ДП до закритого акціонерного товариства “Брянське управління шахтобудмеханізація” (далі — ЗАТ), Фонду державного майна України (далі — ФДМ) про визнання нечинними наказів останнього, встановила:

У листопаді 2006 р. прокурор м. Севастополя звернувся з позовом в інтересах держави до ЗАТ і ФДМ, у якому просив визнати нечинними накази останнього від 8 грудня 2003 р. № 2213 та від 19 грудня 2002 р. № 2256 у частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, відповідно спального корпусу № 3, а також торговельного павільйону і семи дерев’яних будиночків, що знаходилися на балансі Виробничого об’єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглегеологія” (далі — ВО).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані накази суперечать вимогам Закону України від 7 липня 1999 р. № 847-ХІV “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, згідно з додатком № 2 до якого ВО не підлягає приватизації, але може бути корпоратизоване, тому перелічене майно, яке на час видання ФДМ зазначених наказів перебувало на балансі ВО, перш ніж бути включеним до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, мало бути виключене в установленому законом порядку з переліку об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Прокурор також послався на те, що ці накази призвели до поділу цілісного майнового комплексу ВО та суперечать статті 5 Закону України від 4 березня 1992 р. № 2163-ХІІ “Про приватизацію державного майна”, оскільки спірне майно належало органу виконавчої влади.

Господарський суд м. Севастополя, розглянувши справу в порядку адміністративного судочинства, постановою від 17 листопада 2006 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 січня 2007 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 3 квітня 2008 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і в задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами рішення касаційного суду ДП посилається на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права при вирішенні зазначеного спору і на підтвердження цього — на постанови Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2006 р. та 7 лютого 2007 р. у справах за аналогічними позовами. Скаржник просить скасувати рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, і залишити в силі помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши представників сторін, третьої особи і Генеральної прокуратури України, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена частково.

Суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, належить до адміністративної юрисдикції. Проте із цим висновком погодитися не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв’язку із ч. 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Судами ж установлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу приватизації майна, яке перебуває на балансі підприємства, включеного до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

У ч. 1 ст. 12 ГПК встановлено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.

Чинне законодавство не дає підстав для висновку, що спірні правовідносини не підпадають під викладене в наведеній нормі загальне правило і що для вирішення такого спору законом установлено виняток — інші порядок, суд.

Таким чином, при визначенні підсудності справи суди мали виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Статтею 1 ГПК передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Цей спір не є публічно-правовим і мав вирішуватися судами в порядку господарського судочинства. Тому ухвалені в адміністративній справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 157, 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДП задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Севастополя від 17 листопада 2006 р., ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 січня 2007 р., постанову Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2008 р. скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.