Згідно з ч. 3 ст. 365 ЦПК України після скасування судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами суд розглядає справу по суті за правилами, встановленими цим Кодексом

У лютому 1999 р. А. звернувся до суду з позовом до державного відкритого акціонерного товариства «Стахановпромтранс» (далі — ДВАТ) про відшкодування шкоди.

На обґрунтування позову послався на те, що у серпні 1987 р. з вини відповідача його було травмовано і він як інвалід потребує кімнатної коляски. Крім того, позивачеві потрібно навчитися керувати автомобілем з ручним керуванням і придбати збірний металевий гараж для його зберігання, а відповідач відмовляється відшкодувати його витрати. Такими неправомірними діями та ушкодженням здоров’я А. заподіяно моральної шкоди, тому він просив стягнути з відповідача 505 грн на придбання інвалідної коляски, 8 тис. 26 грн — на придбання збірного металевого гаража, 285 грн — на оплату за навчання, 200 тис. грн — на відшкодування моральної шкоди.

Брянківський міський суд Луганської області рішенням від 26 травня 1999 р., залишеним без змін ухвалою Луганського обласного суду від 5 серпня 1999 р., позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідача на користь позивача 404 грн на придбання коляски, 6 тис. 420 грн — на придбання збірного металевого гаража, 228 грн — на оплату за навчання; у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовив.

Брянківський міський суд Луганської області ухвалою від 18 травня 2006 р. за заявою А. рішення від 26 травня 1999 р. скасував у зв’язку з нововиявленими обставинами.

У липні 2006 р. А. подав позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача 20 % від вартості збірного металевого гаража з урахуванням індексу інфляції, що становило 3 тис. 199 грн.

Брянківський міський суд Луганської області рішенням від 17 жовтня 2006 р. позов задовольнив частково, постановивши стягнути з ДВАТ на користь позивача 20 % від вартості гаража з урахуванням індексу інфляції — 3 тис. 177 грн.

Апеляційний суд Луганської області рішенням від 4 квітня 2007 р. рішення суду першої інстанції скасував і постановив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі А. просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 365 ЦПК після скасування судового рішення справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Рішенням від 26 травня 1999 р. Брянківський міський суд Луганської області постановив стягнути на користь позивача 404 грн на придбання коляски, 6 тис. 420 грн — на придбання збірного металевого гаража, 228 грн — на оплату за навчання, а в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовив.

Скасувавши зазначене рішення за нововиявленими обставинами, суд на порушення вимог ч. 3 ст. 365 ЦПК не визначився з обсягом позовних вимог, а розглянув справу в межах вимог щодо додаткового стягнення 20 % від вартості гаража без урахування того, що рішення в частині стягнення 80 % від вартості гаража скасовано і не існує, так само і в частині інших вимог позивача (придбання коляски, відшкодування витрат на навчання та моральної шкоди).

Апеляційний суд на порушення вимог ст. 303 ЦПК не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд помилково виходив із того, що забезпечення інваліда (у зв’язку з ушкодженням його здоров’я) металевим гаражем чи виплата його вартості не передбачені законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 455 ЦК 1963 р., чинного на час виникнення спірних правовідносин, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Отже, додаткові витрати потерпілого на медичну і соціальну допомогу, потреба і тривалість яких у відповідних випадках підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії або судово-медичної експертизи (витрати на додаткове харчування, придбання ліків, протезування, сторонній або побутовий догляд, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортних засобів, їх капітальний ремонт, придбання пального і гаражних приміщень для них тощо), підлягають стягненню із заподіювача шкоди.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу А. задовольнила частково: рішення Брянківського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2006 р., рішення Апеляційного суду Луганської області від 4 квітня 2007 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.