Тривалість заходів виховного характеру щодо неповнолітнього, передбачених у пунктах 2 та 3 ч. 2 ст. 105 КК України, встановлює суд, який їх призначає
Ухвала
колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
від 21 грудня 2010 р.
(в и т я г)
Біловодський районний суд Луганської області постановою від 14 січня 2010 р. за вчинення С. суспільно небезпечного діяння, передбаченого в ч. 3 ст. 185 КК, застосував до нього примусовий захід виховного характеру у виді передачі його під нагляд рідної сестри І.
В апеляційній інстанції постанова щодо нього не переглядалася.
Як визнав суд, 10 жовтня 2009 р., приблизно о 18 год., неповнолітній С. разом із засудженим за вироком Біловодського районного суду від 14 січня 2010 р. неповнолітнім Ц. проникли на тік закритого акціонерного товариства, де відрізали від навантажувача електричний кабель діаметром 17 мм завдовжки 50 м, заподіявши цій організації шкоди на загальну суму 650 грн.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування постанови щодо С. і направлення справи на новий судовий розгляд. Він вважав, що суд неправильно застосував кримінальний закон, а саме статті 97, 105 КК. Застосувавши до неповнолітнього С. примусовий захід виховного характеру у виді передачі його під нагляд рідної сестри, суд у постанові не вказав, на який строк встановлено цей нагляд.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи прокурора, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду щодо винуватості С. у крадіжці чужого майна з проникненням у сховище прокурор не оспорює.
Як убачається з матеріалів справи, суд на підставі статей 97, 105 КК звільнив С. від кримінальної відповідальності із застосуванням примусового заходу виховного характеру у виді передачі його під нагляд рідної сестри І.
Однак, звільняючи неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд не врахував положення ч. 3 ст. 105 КК про те, що тривалість заходів виховного характеру, зокрема у виді передачі неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, встановлюється судом, який їх призначає.
Із роз’яснення, що міститься в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», вбачається, що строк нагляду, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК, встановлюється на термін не менше одного року та не довше, ніж до досягнення особою повноліття.
З огляду на це постанову Біловодського районного суду Луганської області від 14 січня 2010 р. щодо С. визнано такою, що підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону, а справа — направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи суд має розглянути її з дотриманням чинного законодавства, врахувати наведене, перевірити як матеріали справи, так і доводи прокурора, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 394—396 КПК (у редакції законів від 21 червня 2001 р. № 2533-ІІІ та від 12 січня 2006 р. № 3323-ІV), п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України постанову Біловодського районного суду Луганської області від 14 січня 2010 р. щодо С. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.