Смерть позивача у справі про розірвання договору довічного утримання не може бути підставою для закриття провадження в цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом
Ухвала судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 10 жовтня 2001 р.
(в и т я г)
У серпні 1995 р. Х. звернулась до суду з позовом до З. про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що вона як непрацездатна за віком уклала з відповідачем договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори 14 січня 1994 р., згідно з умовами якого відповідач зобов’язаний довічно повністю утримувати її, надавати необхідні продукти, одяг, забезпечувати належний догляд, матеріальну та фізичну допомогу. Проте з дня підписання договору відповідач не виконує його умов і не надає їй ніякої допомоги. Враховуючи викладене, позивачка просила суд розірвати договір довічного утримання.
Рішенням Харківського районного суду м. Києва від 21 листопада 1995 р. договір довічного утримання від 14 січня 1994 р., укладений між Х. та З., було розірвано.
Ухвалою Харківського районного суду м. Києва від 13 лютого 1997 р. зазначене рішення було скасовано за нововиявленими обставинами.
У процесі розгляду справи спадкоємиця позивачки за заповітом Щ. звернулась до відповідача з позовом про розірвання договору довічного утримання.
Рішенням Харківського районного суду м. Києва від 2 червня 1998 р. в задоволенні позову Щ. було відмовлено.
Постановою президії Київського міського суду від 28 лютого 2000 р. ухвалу районного суду від 13 лютого 1997 р. та рішення цього ж суду від 2 червня 1998 р. було скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд для вирішення питання про перегляд рішення від 21 листопада 1995 р. за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Харківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2000 р. заяву відповідача про перегляд рішення від 21 листопада 1995 р. за нововиявленими обставинами було залишено без задоволення.
Постановою президії Київського міського суду від 27 листопада 2000 р. рішення Харківського районного суду м. Києва від 21 листопада 1995 р. було скасовано і провадження у справі закрито.
За скаргою Щ. заступником Голови Верховного Суду України 23 червня 2001 р. принесено протест, в якому порушено питання про скасування постанови президії Київського міського суду від 27 листопада 2000 р. як такої, що ухвалена з порушенням норм процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка Х. померла 12 вересня 1996 р.
Закриваючи провадження у справі згідно з п. 8 ст. 227 ЦПК, президія Київського міського суду виходила з того, що зазначені спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. Проте такий висновок не грунтується на матеріалах справи та вимогах законодавства.
Судом не враховано, що в тому разі, коли відчужувачем жилого будинку за договором довічного утримання пред’явлено до суду позов про розірвання цього договору, смерть його до вирішення справи не може бути підставою для застосування правил ст. 223 ЦК про припинення зобов’язання і п. 8 ст. 227 ЦПК про закриття провадження у справі, якщо в нього є спадкоємці за законом або заповітом.
Предметом таких вимог є захист права на майно, яке в разі обгрунтованості позову може бути успадковано. В даному випадку у відчужувача майна є спадкоємець за заповітом, тому в зазначених правовідносинах згідно зі ст. 106 ЦПК допускається процесуальне правонаступництво.
Виходячи з наведеного й керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, постанову президії Київського міського суду від 27 листопада 2000 р. в частині закриття провадження у справі скасувала і направила справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.