Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши справу за позовом Н. до Б., Б.Л. про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
У вересні 2004 р. позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 3 серпня 2004 р. видала довіреність відповідачу Б., якою уповноважила його продати належне їй на праві власності приміщення магазину по вул. Братській в м. Шахтарську. 14 вересня 2004 р. останній продав це приміщення дружині – відповідачці Б.Л. Просила визнати договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2004 р. в задоволенні позову Н. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2005 р. зазначене судове рішення скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов Н. задоволено. Визнано договір купівлі-продажу недійсним та зобов‘язано Б. й Б.Л. повернути їй будівлю магазину.

У поданій касаційній скарзі Б. та Б.Л. просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що судові рішення постановлені з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 3 серпня 2004 р. Н. видала Б. довіреність на продаж належного їй на праві власності приміщення магазину з прилеглими спорудами. 14 вересня 2004 р. Б. продав це приміщення магазину своїй дружині Б.Л.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Оскільки, відчужуючи майно позивачки, Б. продав його своїй дружині, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України і підставно задовольнив вимоги Н.

Даних про те, що сім‘я Б. припинила подружні стосунки в матеріалах справи немає.

Посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, зокрема ст. 305 ЦПК України є безпідставним.

Відповідачі – подружжя Б. були присутніми на засіданні апеляційного суду, давали пояснення й не заявляли клопотання про відкладення розгляду справи в зв‘язку з неявкою їхнього адвоката.

Що стосується прав і обов‘язків З., з якою Б.Л. під час розгляду справи уклала 20 грудня 2004 р. договір оренди спірного приміщення, то прийнятим апеляційним судом рішенням її права не порушені, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найом, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. Тобто зміна власника речі не є підставою для зміни або припинення договору найму (оренди).

На підставі наведеного, керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Б. та Б.Л. залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2005 р. - без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.