Огорожена територія підприємства не є сховищем, тому вчинення крадіжки з такої території не може кваліфікуватися за ознакою проникнення в інше сховище

Біловодський районний суд Луганської області вироком від 21 квітня 2009 р. засудив І. за ч. 3 ст. 185 КК на три роки позбавлення волі.

На підставі статей 75 і 76 КК І. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладено на нього обов’язок періодично з’являтися у кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 7 липня 2009 р. вирок щодо І. залишив без змін. Згідно з вироком І. визнано винним у тому, що 3 листопада 2008 р. приблизно о 14 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з метою наживи він шляхом вільного доступу проник на охоронювану територію кінного заводу, звідки таємно викрав кобилу вороної масті із сідлом загальною вартістю 6 тис. 780 грн.

У касаційній скарзі захисник просив судові рішення щодо І. скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на те, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях щодо умислу І. на вчинення крадіжки. Захисник також послався на те, що показання І. у вироку судом викладені неточно, оскільки суперечать фактичним обставинам справи. Висновок суду про те, що І. проник на охоронювану територію також є безпідставним. Крім того, суд у цьому конкретному випадку неправильно витлумачив поняття «сховище». На думку захисника, в діях І. вбачається адміністративне правопорушення, передбачене ст. 186 КпАП.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування вироку місцевого суду суд касаційної інстанції керується статтями 370—372 КПК. Тобто відповідно до змісту зазначених норм підставами для зміни або скасування вироку місцевого суду в касаційному порядку є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник послався на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Проте матеріалами справи підтверджено, що суд правильно встановив умисел засудженого викрасти кобилу, адже будь-яких законних підстав для заволодіння нею І. не мав. Крім того, незважаючи на неодноразові вимоги повернути кобилу, він категорично заперечував, що остання знаходиться у нього вдома, де він її приховав, розраховуючи отримати викуп. Про намір отримати викуп він дав показання на досудовому слідстві, що й свідчить про корисливий мотив засудженого при вчиненні крадіжки. Тому зазначені доводи касаційної скарги захисника не можуть бути підставою для скасування постановлених щодо засудженого судових рішень.

Разом з тим, як видно з результатів перевірки матеріалів справи, правильно встановивши фактичні обставини вчиненої І. крадіжки, суд першої інстанції помилково кваліфікував його злочинні дії за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше сховище, оскільки крадіжку кобили він вчинив з території кінного заводу, і як правильно зазначив суд у вироку, шляхом вільного доступу, на що не звернув увагу апеляційний суд. Тому цю територію, навіть якщо вона мала відповідну огорожу, не можна визнати іншим сховищем, адже наявність огорожі не свідчить про те, що територія є іншим сховищем, а лише встановлює видимі межі цієї території та запобігає вільному перетинанню її меж кіньми і великою рогатою худобою.

З урахуванням цього колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначена кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із судових рішень, а дії засудженого мають бути перекваліфіковані з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 185 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК у зв’язку з неправильним застосуванням судами кримінального закону.

При цьому покарання засудженому має бути призначено з урахуванням санкції кримінального закону, за яким слід кваліфікувати його злочинні дії, та вимог статей 65 і 75 КК.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила вирок Біловодського районного суду Луганської області від 21 квітня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 7 липня 2009 р. щодо засудженого І. змінити: виключити кваліфікуючу ознаку крадіжки як таку, що поєднана з проникненням в інше сховище; перекваліфікувати дії І. з ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 185 КК і за цим законом призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК І. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки, і покладено на нього обов’язок періодично з’являтися в кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації.