Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, незалежно від того, чи досягли вони повноліття на час постановлення вироку

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 30 травня 2006 р. засуджено П. за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 1 п. “а” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. П. звільнено від призначеного покарання.

З. засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст.1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. З. звільнено від призначеного покарання.

Цим же вироком засуджено Г., судове рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.

Цивільний позов ВАТ задоволено частково, а цивільний позов РЕМ — повністю.

Постановлено стягнути з П. і З. солідарно на користь ВАТ 2 тис. 720 грн, а з Г. та З. солідарно на користь РЕМ 1 тис. 241 грн 20 коп. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

П. і З. визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

У ніч на 21 липня 2001 р. в селі Г. за попередньою змовою з З. та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, таємно викрали на ПЛ-0,4кв ВАТ у прольоті опор алюмінієвий провід на загальну суму 2 тис. 46 грн..

30 липня 2001 р., близько 00 год. 30 хв., П. за попередньою змовою із З. та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, таємно викрали на ПЛ-4кв ВАТ у прольоті опор алюмінієвий провід на загальну суму 1 тис. 241 грн. 20 коп.

У ніч на 30 липня 2001 р. П. за попередньою змовою із З. та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, повторно таємно викрали на АЗС-13 електричний провід на загальну суму 2 тис. 720 грн. 20коп.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні заступник прокурора Черкаської області просить вирок суду щодо П. та З. скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що судом було неправильно застосовано кримінальний закон і призначено цим засудженим покарання у виді обмеження волі, яке до них за вимогами ст. 61 КК України не могло бути застосовано, оскільки на момент вчинення злочину П. був неповнолітнім, а З. мала дитину віком до чотирнадцяти років. Окрім того, зазначає, що П. та З. необхідно було звільнити від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а не Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005р.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність часткового задоволення касаційного подання і зміни вироку щодо П. зі звільненням його від призначеного покарання і виключенням застосування до нього акту амністії та із залишенням без зміни вироку щодо З., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації судом за ч. 2 ст. 185 КК України злочинних дій П. та З. у касаційному поданні не заперечуються.

При призначенні покарання З. судом було враховано тяжкість вчиненого нею злочину, дані про особу засудженої, пом’якшуючі її покарання обставини.

Покарання З. призначено відповідно до санкції ч. 2 ст. 185 КК України та з урахуванням вимог ст. 61 КК України, оскільки на момент постановлення вироку її дочка З.Ю, досягла чотирнадцяти років, що давало підстави для призначення засудженій покарання у виді обмеження волі.

У касаційному поданні не ставиться питання про те, що зазначене покарання, призначене судом З., є м’яким.

Ураховуючи, що З. засуджена за вчинення в 2001 р. умисного злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, на день набрання 12 серпня 2003 р. чинності Законом України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. мала неповнолітню дитину — дочку З.Ю., і подала заяву з проханням застосувати до неї амністію, вона підлягала амністії як особа, що підпадала під дію ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., який і необхідно було застосувати. Однак, застосувавши до неї акт амністії, суд помилково послався на Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., про що правильно зазначено у касаційному поданні, а також не врахував вимог ст. 6 цього Закону, який передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, а не від покарання.

За таких обставин колегія суддів вважає необхідним внести відповідні зміни у вирок суду щодо З. і не вбачає підстав для скасування вироку щодо неї.

Також заслуговують на увагу посилання прокурора у касаційному поданні на порушення судом вимог кримінального закону при призначенні покарання П.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, незалежно від того, чи досягли вони повноліття на час постановлення вироку.

Як установив суд, П. вчинив злочин, будучи неповнолітнім, а тому йому не могло бути призначено покарання у виді обмеження волі.

До П. також не може бути застосовано передбачене санкцією ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі, оскільки у касаційному поданні не ставиться питання про необхідність скасування вироку за м’якістю призначеного покарання і необхідністю призначення П. більш суворого покарання.

За змістом закону, у випадку, коли санкцією статті, за якою засуджується особа, передбачено лише такі основні покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання, а повинен за наявності підстав відповідно до ст. 7 КПК України закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що до П. з урахуванням його віку не може бути застосоване основне покарання у виді обмеження волі, як і більш суворе покарання, а тому вирок щодо П. підлягає зміні зі звільненням засудженого від призначеного покарання.

Ураховуючи, що П. визнаний судом винуватим у вчиненні в 2001 р. у неповнолітньому віці умисного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, санкція якої встановлює покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, і подав заяву з проханням застосувати до нього амністію, слід визнати, що відповідно до вимог ст. 1 п. “а”, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. він підлягав звільненню від кримінальної відповідальності. Однак суд прийняв щодо нього помилкове рішення про звільнення від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., що потребує внесення до вироку відповідних змін.

Підстав для скасування судового рішення щодо П. і З. з направленням справи на новий судовий розгляд, не встановлено.

Керуючись статтями 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора задовольнити частково.

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 30 травня 2006 р. щодо П. змінити — звільнити його від призначеного судом покарання у виді обмеження волі на 2 роки і на підставі ст.1 п. “а”, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільнити його від кримінальної відповідальності.

Цей же вирок щодо З. змінити — на підставі ст. 1 п. “б”, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільнити її від кримінальної відповідальності.

У решті цей же вирок щодо П. і З. залишити без зміни.