Недодержання судом апеляційної інстанції вимог ст. 399 КПК України щодо обов’язковості вказівок суду, який розглядав справу в касаційному порядку, потягло скасування ухвали

Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів К.І. визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього майна. Постановлено стягнути з К.І., П.С., Т. солідарно на користь експертної установи судові витрати в розмірі 3 тис. 341 грн 63 коп.

Вирок щодо П.С. і Т. не було оскаржено й касаційного подання не внесено.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 16 липня 2009 р. залишив вирок районного суду без змін.

Згідно з вироком суду К.І. визнано винним у тому, що він 13 липня 2007 р., приблизно о 2-й год., незаконно за 175 грн збув В. 5 мл особливо небезпечного наркотичного засобу — опію ацетильованого.

Цього ж дня, приблизно о 14-й год., К.І. за попередньою змовою з П.С. та П.О. (засудженим за цей злочин вироком Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 21 травня 2008 р.) на території лікарні придбав собі для вживання 10 мл опію ацетильованого, що в перерахунку на суху речовину становить 0, 342 г, перевіз і зберігав у будинку цей особливо небезпечний наркотичний засіб, доки його не вилучили працівники міліції.

8 серпня 2007 р. в обідній час на вулиці К.І. за 1 мг ангідриду оцтової кислоти та шість таблеток димедролу незаконно збув 1,2 мл опію ацетильованого, що в перерахунку на суху речовину становить 0,121 г.

Приблизно від 15-ї до 16-ї год. 12 вересня 2007 р. К.І. незаконно за 100 грн збув 0,009 г опію ацетильованого К.М. і 0,8 г — Т.

Під час огляду 26 липня 2007 р. помешкання засудженого працівники міліції виявили решту подібного наркотику вагою в перерахунку на суху речовину 0,112 г.

У касаційній скарзі захисник порушив питання про те, щоб змінити судові рішення, закрити справу в частині засудження К.І. за ч. 2 ст. 307 КК та пом’якшити йому покарання за ч. 2 ст. 309 КК. Він вважав, що апеляційний суд не виконав вказівки касаційного суду, зокрема не виклав у повному обсязі суті апеляцій і не дав вичерпних відповідей на зазначені в них твердження про вимушене визнання К.І. вини після зміни прокурором обвинувачення, а також помилково обрав обмежений порядок дослідження доказів, передбачений у ст. 299 КПК. Захисник стверджував, що місцевий суд недостатньо дослідив обставини справи, не обґрунтував своїх висновків, а тому дійшов хибного висновку про винуватість підзахисного у збуті наркотичних засобів. Незаконні дії з наркотиками, які інкриміновані К.І., на думку захисника, підпадають лише під ознаки злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 309 КК. Він також вважав, що сімейний стан засудженого, утримання ним хворої матері та неповнолітньої дитини дають підстави для пом’якшення покарання.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статей 2 та 15 КПК суд як єдиний орган, що здійснює правосуддя, під час провадження в кримінальній справі повинен забезпечити правильне застосування матеріального і проце¡суального закону й постановити (ухвалити) судове рішення, яке відповідає принципам законності, обґрунтованості та справедливості. Зазначені положення однаковою мірою стосуються як суду першої інстанції, що здійснює судовий розгляд справи по суті, так і апеляційного, який переглядає справу.

У кримінальній справі щодо К.І. цих положень закону не було дотримано.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до ст. 22, частин 1, 2 ст. 299 КПК встановив порядок дослідження доказів, згідно з яким мав розглянути всі зібрані докази. Відповідно до цього порядку суд допитав К.І. та інших підсудних, свідків, дослідив дані, наведені в протоколах слідчих дій, вжив заходів для забезпечення участі свідків у судовому засіданні.

У процесі судового слідства прокурор, який брав участь у розгляді справи, змінив обвинувачення в суді згідно зі ст. 277 КПК: зменшив обсяг обвинувачення без зміни кваліфікації дій підсудних. Оскільки К.І. визнав себе винним за новим обвинуваченням, суд відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК вирішив не розглядати інших доказів, а обмежитися лише допитами підсудних. Водночас вирок від 7 травня 2008 р. суд обґрунтував не тільки свідченнями засуджених, а й іншими доказами. При цьому він лише навів перелік джерел доказування, а змісту доказів та їх значення не розкрив.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 8 липня 2008 р. залишив цей вирок районного суду без змін.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 12 травня 2009 р. скасувала ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим і направила справу на повторний апеляційний розгляд, наголосивши на необхідності, зокрема, перевірити дотримання судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону при мотивуванні вироку та визначенні порядку дослідження доказів.

Відповідно до ст. 399 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Однак під час повторного розгляду справи апеляційний суд цих вимог закону не дотримав і не навів своїх мотивів щодо зазначених обставин, які стали підставами для скасування попередньої ухвали. При цьому, обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на ч. 3 ст. 299 КПК про неможливість перевірки фактичних обставин і доказів, яких не дослідив суд першої інстанції.

З такою аргументацією погодитися не можна.

Як зазначено вище, місцевий суд прийняв рішення розглянути всі зібрані у справі докази повно та всебічно і дотримувався його в процесі судового слідства. Відповідно до встановленого порядку прокурор на підставі розглянутих доказів змінив обвинувачення.

Засуджений К.І. не визнав своєї вини в інкримінованих йому злочинах, під час судового розгляду справи неодноразово змінював своє ставлення до пред’явленого обвинувачення. Суперечливим видається і його ставлення до нового обвинувачення. Зокрема, визнавши вину у вчиненні злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 307 КК, він у своїх свідченнях заперечив корисливу мету цього діяння, пояснивши, що наркотичні засоби придбав для себе.

За наявності таких обставин скорочений порядок дослідження доказів застосовуватися не повинен.

Виходячи з положень статей 277, 299 КПК, зміна обвинувачення в суді може зумовити зміну послідовності та обсягу розгляду недосліджених доказів, але не замінює встановленого порядку дослідження доказів, не анульовує розглянутих доказів і не звільняє від мотивування ними вироку відповідно до ст. 334 КПК.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирішила, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно виконати вказівки суду касаційної інстанції, зазначені в ухвалі від 12 травня 2009 р., врахувати інші доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2009 р. щодо К.І. скасувала, а справу направила на новий апеляційний розгляд до того ж суду.