Під час розгляду спору судам слід мати на увазі, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір згідно з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для розглядуваної справи, висновки суду про встановлені обставини та правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

У січні 2008 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація» «Місто» (далі — ТОВ) звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом до українського консорціуму «Екособр» (далі — УК) про повернення майна та стягнення суми, пославшись на те, що 16 січня 2004 р. воно уклало з УК договір оперативної оренди (далі — договір оренди), за умовами якого позивач передав останньому за актом приймання-передачі від 7 березня того ж року в тимчасове оплатне користування комплект опалубки для проведення будівельно-монтажних робіт. Відповідно до п. 2.1 договору оренди термін дії цієї угоди встановлено з моменту фактичної передачі майна до 16 березня 2005 р. Оскільки відповідач у зазначений строк в передбаченому договором порядку майно не повернув, позивач просив суд зобов’язати УК виконати умови вказаного договору щодо повернення орендованого майна, а також стягнути з останнього суму заборгованості за фактичне користування предметом оренди.

Господарський суд м. Києва рішенням від 12 березня 2008 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 р., позов задовольнив.

Вищий господарський суд України постановою від 23 вересня 2008 р. зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 6 листопада 2008 р. за касаційною скаргою УК порушила провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі УК просив скасувати оскаржувану постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність названої постанови положенням Конституції України, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, неоднакове застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідач на порушення умов договору оренди орендоване майно в установленому порядку і визначений строк орендодавцю не повернув та продовжує володіти предметом оренди без достатніх правових підстав. Отже, позовні вимоги ТОВ про повернення зазначеного майна та стягнення плати за фактичне його користування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Проте з цим висновком погодитися не можна з таких підстав.

Під час розгляду спору суди встановили, що відповідно до умов договору оренди ТОВ зобов’язало надати в оплатне тимчасове користування УК опалубку згідно з додатком № 1, який є невід’ємною частиною цієї угоди, а УК — прийняти вказане майно за актом приймання-передачі в оренду та своєчасно в установленому договором порядку і строки сплачувати орендну плату.

У п. 2.1 договору оренди передбачено, що дія вказаної угоди встановлюється з моменту передачі майна орендарю в оперативну оренду і діє до 16 березня 2005 р. Фактична передача майна в оперативну оренду здійснюється за актом приймання-передачі.

На виконання умов договору оренди 7 березня 2004 р. сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна.

За умовами ч. 1 ст. 763 ЦК договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 цього Кодексу, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У матеріалах справи, що розглядається, наявна копія листа від 28 березня 2005 р. за підписом генерального директора УК, надісланого ТОВ, у якому останньому пропонувалося направити свого повноважного представника для належного оформлення процедури повернення майна та підписання акта приймання-передачі (повернення) з оперативної оренди опалубки у зв’язку із закінченням строку дії договору оренди. У зазначеному листі відповідач також запропонував позивачу у випадку відсутності потреби у використанні опалубки укласти з УК договір її відповідального зберігання.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія укладеного між сторонами договору відповідального зберігання орендованої опалубки від 14 квітня 2005 р., за умовами якого зберігач (УК) прийняв на відповідальне зберігання у власника (ТОВ) опалубку.

Хоча дослідження договору оренди має істотне значення для правильного визначення характеру правових відносин, що склалися між сторонами щодо спірного майна, суди на цю угоду належної уваги не звернули та не дали їй відповідної правової оцінки, що призвело до порушення вимог ст. 43 ГПК про всебічний, повний та об’єктивний розгляд усіх обставин справи, керуючись законом.

Таким чином, суди нижчих інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що УК продовжує володіти предметом оренди без достатніх правових підстав, у зв’язку з чим також безпідставним є висновок судів про обґрунтованість позовних вимог щодо повернення спірного майна та стягнення орендної плати за фактичне його використання.

Враховуючи наведе, всі ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір згідно з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для розглядуваної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційну скаргу УК задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 23 вересня 2008 р. і Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 12 березня 2008 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.