Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років

Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії розглянув у судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2007 р. справу за клопотанням заступника Генерального прокурора України, внесеного на розгляд за поданням п`яти суддів Верховного Суду України, про перегляд у порядку виключного провадження вироку щодо К.

Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 серпня 2005 р. К. засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України на один рік обмеження волі. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. її звільнено від призначеного покарання.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком суду К. визнано винною і засуджено за те, що 12 травня 2005 р., вона, близько 16 год. у невстановленої слідством особи, незаконно придбала 5 мл. ацетильованого опію (сухою вагою 0.365 гр.), який незаконно перевезла до матері свого чоловіка, де зберігала для особистого вживання без мети збуту і який було виявлено та вилучено працівниками міліції.

У клопотанні заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування постановленого щодо К. судового рішення у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні покарання, оскільки, відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України, покарання у виді обмеження волі К., як особі, що має двох малолітніх дітей віком до 14 років, не призначається.

У поданні, внесеному п’ятьма суддями Верховного Суду України, ставиться питання про внесення клопотання на судовий розгляд спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії і прийняття рішення про зміну вироку стосовно К.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав подане клопотання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що клопотання підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, на час вчинення злочину і постановлення вироку, засуджена К. мала двох малолітніх дітей віком до 14 років, що унеможливлює застосування до неї такого виду покарання.

Проте, зазначені обставини не було враховано судом при призначенні К. покарання у виді обмеження волі, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 61 КК України.

Разом із тим, відповідно до ст. 397 КПК України, касаційний суд не вправі змінити призначене К. покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані.

У такому випадку, виходячи із роз’яснень, які містяться у ч. 7 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”, вирок щодо К. підлягає зміні зі звільненням засудженої від покарання, на підставі ст. 7 КПК України.

Керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суду України

Клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 11 серпня 2005 р. щодо К. змінити і на підставі ст. 7 КПК України звільнити її від покарання.