Визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України «Про іпотеку» не передбачено.
Крім того, на порушення вимог статей 26, 27 ГПК України товариство не залучили до участі у справі як третю особу, хоча рішення у справі стосується його прав та інтересів, і всупереч вимогам статей 104, 11110 зазначеного Кодексу це не виправили апеляційна та касаційна інстанції.
Враховуючи наведене, всі постановлені у справі судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції
У травні 2009 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Амкріс-Пласт» (далі — ТОВ) подало до Господарського суду Харківської області позов до відкритого акціонерного товариства «Інноваційні хіміко-фармацевтичні технології»(далі — ВАТ-1) про звернення стягнення на нежитлову будівлю агрегатно-ремонтного цеху, що розташований у м. Харкові, загальною площею 861 м2 (далі — будівля цеху) шляхом визнання за позивачем права власності на цю будівлю в рахунок погашення заборгованості відповідача у розмірі 377 тис. 808 грн основного боргу, 9 тис. 688 грн — 3 % річних та 90 тис. 674 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як поручитель відповідно до договору поруки від 21 липня 2006 р. № 113-П/06 (далі — договір поруки № 113-П/06) виконав зобов’язання відповідача за договором кредиту від 21 липня 2006 р. № 113-Г/01 (далі — договір кредиту № 113-Г/01), укладеного між акціонерним банком «Факторіал-банк» (далі — АБ), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «СЕБ Банк» (далі — ВАТ-2), та ВАТ-1. Відповідно, до позивача перейшли всі права кредитора в цьому зобов’язанні, у тому числі й ті, що забезпечували виконання останнього. Таким чином, до позивача перейшли права іпотекодержателя згідно з іпотечним договором від 21 липня 2006 р. № 113-І/06 (далі — іпотечний договір № 113-І/06). Оскільки відповідач на вимогу позивача не погашав заборгованість за договором кредиту № 113-Г/01, ТОВ просило звернути стягнення на предмет іпотеки.
Господарський суд Харківської області рішенням від 9 червня 2009 р. позов задовольнив і в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором поруки № 113-П/06 в розмірі 377 тис. 808 грн, 3 % річних у сумі 9 тис. 688 грн, інфляційних втрат у сумі 90 тис. 674 грн звернуто стягнення на будівлю цеху шляхом визнання за позивачем права власності на цю будівлю.
Рішення суду мотивовано невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором кредиту № 113-Г/01.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 23 липня 2009 р. зазначене рішення скасував. У задоволенні позову відмовлено, оскільки позивач не надіслав відповідачу письмову вимогу про перерахування суми заборгованості у спосіб та в порядку, передбаченому Законом від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (далі — Закон № 898-ІV) та п. 4.1 іпотечного договору № 113-І/06. Крім того, право власності на предмет застави не зареєстровано за відповідачем як іпотекодавцем.
Вищий господарський суд України постановою від 20 жовтня 2009 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 липня 2009 р. скасував, а рішення Господарського суду Харківської області від 9 червня 2009 р. залишив без змін.
Постанова обґрунтована тим, що відповідач не виконав умови договору кредиту № 113-Г/01. У зв’язку з цим позивач як поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, і до якого перейшли всі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, набув право на предмет застави.
Верховний Суд України ухвалою від 17 грудня 2009 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 р. за касаційною скаргою ВАТ-1, в якій останнє просило скасувати цю постанову й залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 липня 2009 р. Посилання зроб лені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установили суди, 21 липня 2006 р. між АБ та ВАТ-1 укладено договір кредиту № 113-Г/01, згідно з умовами якого банк надав відповідачеві грошові кошти у тимчасове користування в сумі 347 тис. 74 грн зі сплатою 24 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом — до 19 січня 2007 р.
21 липня 2006 р. на виконання умов договору кредиту № 113-Г/01 між АБ, ВАТ-1 і ТОВ укладено договір поруки № 113-П/06, згідно з яким останнє (поручитель) зобов’язувалося перед АБ (кредитор) відповідати за виконання ВАТ-1 (боржник) умов щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом, комісійних, а також можливих штрафних санкцій та інших витрат у розмірі, в строк та на умовах, передбачених зазначеним договором кредиту.
Крім того, 21 липня 2006 р. між АБ та ВАТ-1 укладено іпотечний договір № 113-І/06. Згідно з умовами цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно відповідача, а саме будівля цеху, яка належить іпотекодавцю (відповідачу) на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 3 вересня 2006 р. № 44, виданого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, зареєстрованого 10 грудня 1998 р. в Державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 2908 у книзі 1.
ВАТ-1 не виконало свої зобов’язання за договором кредиту № 113-Г/01. Водночас позивач як поручитель повністю виконав зобов’язання ВАТ-1 за цим договором перед АБ на підставі договору поруки № 113-П/06 (у сумі 377 тис. 808 грн). У зв’язку з цим до позивача перейшли права іпотекодержателя згідно з іпотечним договором № 113-І/06. Оскільки відповідач на вимогу позивача не погашав заборгованість за договором кредиту № 113-Г/01, ТОВ подало до суду позов про звернення стягнення та визнання права власності на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився Вищий господарський суд України, про задоволення позову і про дотримання позивачем порядку повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов’язання та умов іпотечного договору № 113-І/06.
Такі висновки є передчасними та суперечать вимогам закону з огляду на таке.
У ч. 3 ст. 33 Закону № 898-ІV передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодерждателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 зазначеного Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону № 898-ІV на іпотекодержателя покладається обов’язок надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення встановленої форми. Надіслання такого повідомлення є обов’язковою умовою для подальшого вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
За з ч. 2 ст. 35 цього ж Закону положення ч. 1 зазначеної статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.
Тобто, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (у випадку, що розглядається, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог ст. 37 Закону № 898-ІV), він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 цього Закону.
За ст. 39 Закону № 898-ІV передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього ж Закону.
Визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом № 898-ІV не передбачено.
За таких обставин суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють зазначені правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про визнання права власності позивача на спірне майно, що є предметом іпотеки.
Крім того, як установлено в ч. 1 ст. 5 Закону № 898-IV, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 1 липня 2004 р. № 1952-ІV ½Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень╗ право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації. Проте право власності на предмет іпотеки не зареєстровано за іпотекодавцем, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 3 вересня 1996 р. (реєстраційний № 44) та реєстраційним посвідченням від 23 грудня 2002 р. (реєстраційний № 2908).
Як передбачено в п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав та обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі, то таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.
Предметом позову у справі, що розглядається, є звернення стягнення на будівлю цеху шляхом визнання права власності на цю будівлю в рахунок погашення заборгованості відповідача за невиконання умов договору кредиту № 113-Г/01 та іпотечного договору № 113-І/06. При цьому обов’язковою частиною доказування у зазначеній справі є встановлення факту погашення кредитної заборгованості відповідача позивачем як поручителем за договором поруки № 113-П/06. Ця обставина беззаперечно стосується прав та інтересів ВАТ-2 (правонаступника філії № 1 АБ) як кредитора ВАТ-1. Однак на порушення вимог статей 26, 27 ГПК суд першої інстанції не залучив ВАТ-2 до участі у справі як третю особу та всупереч вимогам статей 104, 11110 ГПК це не виправили апеляційна та касаційна інстанції.
Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 11117—11121 ГПК, касаційну скаргу ВАТ-1 задовольнила частково: постанови Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 р. і Харківського апеляційного господарського суду від 23 липня 2009 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 9 червня 2009 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.