Спори між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, що пов’язані з діяльністю цього товариства, підлягають розгляду, а також апеляційному та касаційному перегляду господарськими судами

У вересні 2006 р. Б. і К. звернулися у Ленінський районний суд м. Донецька із позовом до Х. та С., товариства з обмеженою відповідальністю «Синхрон» (далі — ТОВ «Синхрон»), приватного підприємства «Снаб-Сервіс» (далі — ПП), третя особа — БТІ м. Донецька, про визнання недійсним договору від 30 листопада 2001 р. купівлі-продажу приміщення магазину загальною площею 400,2 кв. метра, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго» (далі — ТОВ «Енерго») і ТОВ «Синхрон»; визнання недійсним договору купівлі-продажу цього об’єкта від 17 грудня 2004 р., укладеного ТОВ «Синхрон» та ПП; визнання права власності на частину спірного приміщення за К. та Б.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження спірного майна відбулося без повідомлення та згоди позивачів, які є засновниками ТОВ «Енерго» із частками у статутному фонді останнього по 25 % відповідно. У зв’язку з цим позивачі вимагали визнати договори купівлі-продажу недійсними та визнати за ними в рівних частинах права власності на 1/2 частину спірного приміщення.

Ленінський районний суд м. Донецька ухвалою від 1 грудня 2006 р. ТОВ «Синхрон» виключив із числа відповідачів у зв’язку з припиненням вказаної юридичної особи та виключенням її з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Цей же суд рішенням від 22 березня 2007 р. позов задовольнив. Рішення обґрунтовано тим, що продаж спірного майна здійснено без згоди позивачів як засновників ТОВ «Енерго» та, відповідно, без отримання позивачами коштів від розподілу прибутку після такого продажу.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 20 квітня 2007 р. відмовив С. у відкритті апеляційного провадження з перегляду рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 22 березня 2007 р. Справу направлено до Донецького апеляційного господарського суду для розгляду. Ухвала обґрунтована тим, що відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону від 15 грудня 2006 р. № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів», який набрав чинності 29 грудня 2006 р., судові рішення у справах, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому ГПК, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції.

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 25 червня 2007 р. рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 22 березня 2007 р. залишив без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 8 листопада 2007 р. зазначену постанову Донецького апеляційного господарського суду скасував, а справу передав до Апеляційного суду Донецької області для розгляду апеляційної скарги по суті. Постанова обґрунтована тим, що, враховуючи суб’єктний склад та характер правовідносин між сторонами, розглядуваний спір не підпадає під перелік категорій справ, які належать до юрисдикції господарських судів.

17 січня 2008 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою ПП про скасування постанови Вищого господарського суду України від 8 листопада 2007 р. На обґрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 111⁷, 111⁹ ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги (подання) касаційна інстанція має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції; скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Всупереч цьому, здійснюючи розгляд касаційних скарг ПП та С., Вищий господарський суд України вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення про передачу справи для розгляду до Апеляційного суду Донецької області.

Водночас суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 20 квітня 2007 р. відмовив С. у відкритті апеляційного провадження у зв’язку з тим, що апеляційна скарга не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Крім того, суд касаційної інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідно до п. 1 Закону від 15 грудня 2006 р. № 423-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» ст. 12 ГПК доповнено п. 4 такого змісту: «господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів».

Отже, спори між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, що пов’язані із діяльністю цього товариства, підлягають розгляду, а також апеляційному та касаційному перегляду господарськими судами.

З огляду на зазначене Вищий господарський суд України, приймаючи рішення про передачу справи для розгляду до суду загальної юрисдикції, фактично ухилився від здійснення касаційного перегляду в межах господарського судочинства.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційну скаргу ПП задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2007 р. скасувала і передала справу до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного перегляду за правилами господарського судочинства.