Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом працівників ВАТ “Коростишівський кар’єр” (всього 27 осіб) до відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) “Коростишівський кар’єр” і відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Коростишеві (далі – Фонд) про стягнення відшкодування втраченого заробітку, за касаційною скаргою ВАТ “Коростишівський кар’єр” на рішення Коростишівського районного суду від 1 липня 2003 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2003 р.,
У серпні 2002 р. позивачі (всього 27 осіб), які є працівниками ВАТ “Коростишівський кар’єр”, звернулися до суду з позовом про стягнення сум втраченого заробітку, заборгованість з виплати яких утворилася через розбіжності в нарахуваннях доплати по відшкодуванню шкоди у зв’язку з професійними захворюваннями, набутими під час роботи у відповідача. Указували, що підприємство проводило щомісячні виплати кожному з позивачів згідно з індивідуальними розрахунками.

За окремі періоди часу підвищення розміру заробітної сплати не співпадало з періодами розміру тарифних ставок, а тому при розрахунку розміру відшкодування шкоди виникли недонарахування. Після виявлення недоліків підприємство з власної ініціативи виплатило позивачам недоплачені суми станом на 1 липня 2001 р., тобто до моменту передачі особових справ для виплати відшкодувань у відділення виконавчої дирекції Фонду. З 1 липня 2001 р. Фонд виплачував суми відшкодувань у неповному розмірі, а тому позивачі просили стягнути одноразово недовиплачені суми з одного з відповідачів і зобов’язати Фонд у подальшому виплачувати перераховані суми відшкодувань.

Рішенням Коростишівського районного суду від 1 липня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2003 р., позов задоволено. Постановлено одноразово за період з 1 серпня 2001 р. до 1 липня 2003 р. стягнути з ВАТ “Коростишівський кар’єр”, а також зобов’язано Коростишівське відділення виконавчої дирекції Фонду з 1 липня 2003 р. виплачувати щомісячно в рахунок відшкодування шкоди на користь позивачів різні суми в якості перерахованої одноразової допомоги та відкориговані суми щомісячних платежів.

Стягнуто з ВАТ “Коростишівський кар’єр” 174 гривень 54 копійки державного мита в дохід держави.

У касаційній скарзі ВАТ “Коростишівський кар’єр” ставиться питання про скасування ухвали апеляційного суду та рішення місцевого суду в частині стягнення сум із ВАТ “Коростишівський кар’єр” і постановлення в цій частині нового рішення про стягнення цих сум із Фонду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема: статей 455, 456 ЦК УРСР, ст. 7 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості з виплати відшкодування за період з 1 серпня 2001 р. до 1 липня 2003 р., суд виходив із того, що ця заборгованість утворилася з вини підприємства, а тому й підлягає стягненню з нього.

Однак з висновком суду про те, що суми заборгованості за вказаний період підлягають стягненню з ВАТ “Коростишівський кар’єр”, погодитися не можна виходячи з наступного

Статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист в разі втрати працездатності, яке гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян в разі настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за рахунок грошового фонду, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., який у своїй основній частині набрав чинності з 1 квітня 2001 р., визначив правову основу та механізм відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей з Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно зі ст. 36 указаного Закону заяву потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів, перерахованих в ст. 35 цього Закону, розглядає відповідний орган Фонду соціального страхування від нещасних випадків і приймає рішення у формі постанови.

Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування вирішуються в судовому порядку (ст. 55 Закону).

Прикінцевими положеннями названого Закону встановлено, що заборгованість потерпілим на виробництві, яким до набрання чинності цим Законом (до 2 квітня 2001 р.) підприємства, установи та організації не відшкодували моральної і матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника – Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Як убачається з матеріалів справи, при визначенні сум регресних виплат підприємством дійсно були допущені помилки, а тому ВАТ “Коростишівський кар’єр” добровільно погасило заборгованість перед позивачами із цих виплат у межах трирічного строку до 1 липня 2001 р. (до моменту передачі особових справ потерпілих до Фонду). Після 1 липня 2001 р. зазначені виплати здійснює Фонд.

Таким чином, якщо роботодавець у добровільному порядку погасив наявну заборгованість з виплати відшкодувань до моменту передачі ним особових справ потерпілих працівників до Фонду, у суду не було законних підстав покладати в подальшому відповідальність по здійсненню цих виплат на підприємство, а не на Фонд, як того вимагає закон.

За таких обставин Судова палата вважає, що суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення вимог про стягнення заборгованості з виплати відшкодування за період з 1 серпня 2001 р. до 1 липня 2003 р., тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд. У зв’язку зі скасуванням рішення суду в названій частині також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з ВАТ “Коростишівський кар’єр” державного мита.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ “Коростишівський кар’єр” задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду від 1 липня 2003 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2003 р. в частині стягнення з ВАТ “Коростишівський кар’єр” заборгованості по виплаті відшкодування за період з 1 серпня 2001 р. до 1 липня 2003 р. та державного мита скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.