Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди, суд правильно виходив з того, що невиконанням взятого на себе за договором зобов’язання відповідачка завдала позивачу майнової шкоди, а тому така повинна бути нею відшкодована. Такий висновок є правильним. Помилкове застосування судом при цьому норм ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. і не поширюється на правовідносини, які виникли у зв’язку з укладенням сторонами договору 1 квітня 2003 р., не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки норми ЦК 1963 р. так само передбачають відшкодування шкоди, завданої невиконанням зобов’язань за договором.

Разом з тим, рішення суду про стягнення моральної шкоди у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань є неправомірним, оскільки ні норми чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК 1963 р., які встановлюють відповідальність за порушення зобов’язань за договором, ні укладений між сторонами договір не передбачають такого правового наслідку порушення зобов’язань за договором як відшкодування моральної шкоди

Розглянувши в судовому засіданні 11 квітня 2007 р. в м. Києві цивільну справу за позовом Ч. до суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К. про відшкодування майнової та моральної шкоди та за зустрічним позовом суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К. до Ч. про відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою К. на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 квітня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 6 вересня 2006 р., колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України встановила наступне.

У вересні 2004 р. Ч. звернувся в суд з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К. про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на невиконання відповідачкою укладеного з ним договору посередництва, відповідно до якого та взяла на себе зобов’язання щодо його працевлаштування в Республіці Чехія та сприяння в оформленні документів, одержанні візи і забезпеченні проїзду до місця роботи. Позивач просив стягнути з відповідачки 1 тис. 237 грн, сплачених ним за договором відповідачці, а також 10 тис. грн на відшкодування завданої йому невиконанням договору моральної шкоди.

У листопаді 2005 р. К. звернулася в суд з зустрічним позовом до Ч. про відшкодування 2 тис. 70 грн майнової шкоди, посилаючись на те, що вона понесла такі затрати на виконання укладеного з позивачем договору посередництва, однак той в односторонньому порядку відмовився від його виконання.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 квітня 2006 р. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з К. на користь Ч. 567 грн 50 коп. майнової та 600 грн на відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 липня 2006 р. в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 6 вересня 2006 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі К. просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову, посилаючись на їх необґрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що невиконанням взятого на себе за договором зобов’язання відповідачка завдала позивачу майнової шкоди, а тому така повинна бути нею відшкодована. Такий висновок є правильним. Судом помилково застосовано при цьому норми ЦК, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. і не поширюється на правовідносини, які виникли у зв’язку з укладенням сторонами договору 1 квітня 2003 р., однак з цих підстав рішення не може бути скасоване, оскільки норми ЦК 1963 р. так само передбачають відшкодування шкоди, завданої невиконанням зобов’язань за договором. В цій частині рішення слід залишити в силі, виключивши з нього посилання на норми ЦК.

Разом з тим, в частині вимоги про стягнення моральної шкоди з рішенням суду погодитися не можна, оскільки ні норми чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК 1963 р., які встановлюють відповідальність за порушення зобов’язань за договором, ні укладений між сторонами договір не передбачають такого правового наслідки порушення зобов’язань за договором як відшкодування моральної шкоди.

Отже, в цій частині судом неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову в позові.

Керуючись підпунктами 1, 5 ч. 1 ст. 336, статтями 337, 341, п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи К. задовольнила частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 квітня 2006 р. в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 вересня 2006 р. про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін скасувала і ухвалила нове рішення.

У задоволенні позову Ч. до К. про відшкодування моральної шкоди відмовила за його безпідставністю.

У решті рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишила без змін, виключивши з них посилання на норми ЦК.

Рішення оскарженню не підлягає.