Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2005 Постанова у справі за позовом ТОВ “Торгово-фінансова компанія” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова

Базою оподаткування за процентними векселями є договірна вартість проданих товарів, збільшена на суму процентів нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу таких векселів, тобто обов’язок по оплаті відсотків за процентними векселями виникає лише по факту отримання товарів, на суму договірної вартості яких видано процентні векселі.


П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2005 р.
м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:


головуючого – Шицького І.Б.,
суддів:Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф.,
Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,
за участі представника
відповідача - М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. у справі №5/2426-2/221 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-фінансова компанія” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

                  в с т а н о в и л а:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгово-фінансова компанія” звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0003372320/0/18330 від 22 липня 2004 р. та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 1005341 грн.

Позов мотивовано тим, що проценти за товарний кредит, нараховані на вексельну суму, є об’єктом оподаткування податку на додану вартість (далі – ПДВ) із застосуванням повної ставки цього податку. Висновок податкового органу про безпідставність включення Компанією до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у зв’язку з нарахуванням процентів з операцій погашення векселів є неправомірним. У зв’язку із цим, позивач просив про задоволення позовних вимог.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова проти позову заперечувала, посилаючись на те, що збільшуючи суму податкового кредиту на суму ПДВ, сплаченого у зв’язку з нарахуванням процентів з операції з торгівлі цінними паперами, позивач неправильно застосував положення Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова заперечуючи проти позову вказувало на те, що відшкодування ПДВ з бюджету здійснюється територіальними органами Державного казначейства за рішенням суду по місцю реєстрації платника податку або за висновками податкових органів, які у зазначений період до відділення не надходили.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21 жовтня 2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 р., позов задоволено. Ухвалено визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0003372320/0/18330 від 22 липня 2004 р. та зобов’язано відшкодувати з Державного бюджету України через відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова суму бюджетної заборгованості з ПДВ у розмірі 1 005 341 грн.

Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Ухвалені господарськими судами рішення мотивовано тим, що за процентними цінними паперами (у даному випадку векселями), емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів. Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту суми, що складається із сум ПДВ, нарахованих у зв’язку з придбанням, продажем товарів (робіт, послуг), є правомірним та відповідає вимогам Закону України “Про податок на додану вартість”.

9 червня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р. та передачу справи на новий розгляд. В обґрунтування скарги зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

При ухваленні оскаржуваної постанови Вищий господарський суд України дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної постанови і відповідно – рішення суду першої інстанції про те, що включення позивачем до податкового кредиту у травні 2004 р. витрат зі сплати ПДВ відповідає вимогам Закону України “Про податок на додану вартість”.

Із зазначеним висновком судів погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, виникнення від’ємного значення об’єкта оподаткування ПДВ за звітній період позивач пов’язує з проведенням операції пред’явлення до платежу ВАТ СКБ “Дністер” одного простого векселя з умовою нарахування 75% річних та трьох простих векселів з умовою нарахування 90% річних на загальну суму за номіналом 8 360 580 грн. 82 коп., та проведення з боку позивача оплати суми номіналів векселів і суми нарахованих відсотків в розмірі 29 194 441 грн. 93 коп., в тому числі ПДВ 4 865 740 грн. 32 коп. Включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на суму відсотків по пред’явлених до оплати і оплачених векселях здійснювалось на підставі виписаних ПП “Північна Торгівельна компанія” податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, проценти по векселях є базою оподаткування ПДВ із застосуванням повної ставки цього податку, оскільки відповідно до п.п. 7.9.3 п.7.9. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми процентів за процентними цінними паперами, емітованими платником податку включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів, тому ПДВ, сплачений позивачем у сумі процентів, віднесено до податкового кредиту у відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Проте зазначені висновки вбачаються передчасними, поза як не ґрунтуються на належній юридичній оцінці встановлених фактичних обставин справи.

Виходячи зі змісту п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” згідно з яким суми ПДВ зараховуються у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом, а також з самої суті поняття податку і його основної функції – формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України) та з поняття платника ПДВ, як особи, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”), видно, що законодавцем встановлено прямий взаємозв’язок між сплатою (надходженням) до бюджету ПДВ та його відшкодуванням з бюджету.

Відтак, при вирішенні спору про відшкодування ПДВ з Державного бюджету України суду необхідно, передусім, встановити чи сплатив продавець ПДВ до бюджету в сумі, яку він одержав від покупця в ціні проданого товару (робіт, послуг).

Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об’єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями – договірна вартість таких товарів (послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовим витратам виробництва та обігу (далі-валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із змісту зазначених норм, базою оподаткування за процентними векселями є договірна вартість проданих товарів, збільшена на суму процентів нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу таких векселів, тобто обов’язок по оплаті відсотків за процентними векселями міг виникнути у позивача лише по факту отримання товарів, на суму договірної вартості яких видано процентні векселі, тому право на податковий кредит за фактом оплати процентних векселів може виникнути лише за умови наявності та підтвердження права на податковий кредит на суму договірної вартості товарів.

Однак, позивачем не підтверджено, а судом не досліджено, чи мало місце здійснення позивачем оподаткованих операцій, за наслідками яких ним було видано векселі, проценти за якими стали підставою для формування податкового кредиту у травні 2004 р.. В матеріалах справи відсутні податкові накладні та інші документи, які будь-яким чином підтверджують право на податковий кредит із договірної вартості, відсутні договори на поставку товарів (робіт, послуг) за фактом поставки яких у позивача виникло б право на податковий кредит.

Таким чином, встановивши право позивача на податковий кредит із суми сплачених за векселями відсотків, суди не встановили наявності права позивача на податковий кредит із договірної вартості товарів, за фактом поставки яких позивачем мали бути видані процентні векселі, не дослідили факту поставки таких товарів, руху векселів і чи пов’язане придбання товарів із здійсненням власної господарської діяльності.

Встановлюючи обставини по справі, з метою визначення питання чи мали місце порушення діючого законодавства при оподаткуванні операцій з цінними паперами чи про оподаткування операцій за борговими вимогами та зобов’язаннями, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки питанням розмежування векселя як товару і векселя як розрахункового документу.

За наявності таких недоліків ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117–11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України


п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2004 р. та рішення господарського суду Львівської області від 21 жовтня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.