З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, що передбачені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, необхідно було керуватися статтями 50, 54 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, що була чинною на час призначення позивачеві цих пенсій

11 листопада 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Вороніна Миколи Арсенійовича справу за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі — УПФ) про перерахунок пенсій, встановила:

У березні 2007 р. Воронін М.А. звернувся до суду з позовом до УПФ про перерахунок раніше призначених державної та додаткової пенсій, виплата яких передбачена статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі — Закон № 796-ХІІ).

Позивач зазначав, що він як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову УПФ привести їх у відповідність з останніми, Воронін М.А. просив визнати дії відповідача неправомірними і зобов’язати його усунути зазначені порушення, провівши відповідні перерахунки.

Старобільський районний суд Луганської області постановою від 29 березня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2007 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 6 грудня 2007 р. касаційну скаргу УПФ задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і в задоволенні позову відмовив.

У скарзі до Верховного Суду України Воронін М.А. порушив питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 р. з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, і залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ скаржник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2007 р. у справі за аналогічним позовом Янсонса Ю.Г. до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області, якою рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову було залишено без змін.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм права і визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв’язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими восьми мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам ІІ групи — у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Як передбачено ст. 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі — Закон № 1058-ІV) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Воронін М.А. є інвалідом ІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. і 54 Закону № 796-ХІІ та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, на підставі ст. 50 цього Закону.

Розрахунок пенсій позивачу УПФ провело виходячи з розміру 19 грн 91 коп., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” (далі — постанова КМУ від 3 січня 2002 р. № 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовляючи в задоволенні позову, вважав, що обчислення пенсій має проводитися виходячи з розміру 19 грн 91 коп., установленого постановою КМУ від 3 січня 2002 р. № 1. При цьому він послався на ст.. 54 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Касаційний суд також зазначив, що застосування щодо спірних правовідносин ст. 28 Закону № 1058-ІV суперечить вимогам її частини 3, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом 1 ч. 1 тієї самої статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом.

Наведені висновки касаційного суду не можна визнати обґрунтованими, а його постанову — законною з огляду на таке.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 523. Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ. А в п. 2 постанови від 3 січня 2002 р. № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначених статей закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами обґрунтовано визнали, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України помилково скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Вороніна М.А. задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 р. скасувати, а постанову Старобільського районного суду Луганської області від 29 березня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2007 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.