Проведення судового розгляду кримінальної справи за правилами, передбаченими ч. 3 ст. 299 КПК України, визнано необґрунтованим, оскільки підсудний у судовому засіданні заперечував свою вину в частині пред’явленого йому обвинувачення за ч. 2 ст. 317 КК України

Білозерський районний суд Херсонської області вироком від 26 липня 2007 р. Б. засудив: за ч. 3 ст. 185 КК — на три роки шість місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 15 та ч. 3 ст. 185 цього Кодексу — на три роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 317 того ж Кодексу — на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому визначено остаточне покарання у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, а згідно зі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків — остаточне покарання у виді п’яти років двох місяців позбавлення волі з конфіскацією зазначеного майна.

Цим же вироком засуджено також З., судові рішення щодо якого не оскаржено.

Б. визнано винуватим у тому, що у ніч з 30 січня на 1 лютого 2007 р. він за попередньою змовою з особою, справу щодо якої під час досудового слідства на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК закрито, проник у будинок, звідки таємно викрав чуже майно на загальну суму 130 грн, а 2 лютого того ж року за попередньою змовою із З. — майно на загальну суму 1 тис. 867 грн.

3 лютого 2007 р. він проник у гараж, розташований на території подвір’я одного з будинків, звідки намагався таємно викрасти чуже майно на загальну суму 1 тис. 53 грн, однак на місці злочину був затриманий Г.

Крім того, Б. визнано винуватим у наданні 13 та 14 лютого 2007 р. свого будинку Л. і М. для незаконного вживання наркотичного засобу (каннабісу).

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 9 жовтня 2007 р. зазначений вирок змінив: виключив із нього епізод викрадення Б. майна на загальну суму 130 грн, закривши на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК провадження у справі в цій частині, та з мотивувальної частини вироку — таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину повторно. Згідно зі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 цього Кодексу, визначено засудженому остаточне покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, Апеляційний суд Херсонської області вироком від 9 жовтня 2007 р. скасував вирок місцевого суду в частині призначення Б. покарання за ч. 2 ст. 317 КК та остаточного покарання за статтями 70, 71 цього Кодексу і постановив новий, яким за ч. 2 ст. 317 того ж Кодексу засудив його на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією половини майна, яке є власністю засудженого. Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому визначено остаточне покарання у виді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією половини майна, яке є його власністю, а згідно зі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків — остаточне покарання у виді п’яти років двох місяців позбавлення волі з конфіскацією зазначеного майна.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений Б. оспорював законність та обґрунтованість постановлених щодо нього судових рішень у частині засудження його за ч. 2 ст. 317 КК, посилаючись на істотні порушення органами досудового слідства та судом вимог кримінально-процесуального закону.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості Б. у вчиненні крадіжки чужого майна, замаху на його крадіжку та про кваліфікацію дій засудженого за ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК відповідають матеріалам судового слідства, що в касаційному порядку не оскаржується.

Згідно зі статтями 398, 370 КПК підставою для скасування судових рішень, зокрема, може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, тобто таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню, погодився з пропозицією прокурора про недоцільність дослідження доказів, зокрема, щодо тих обставин, які стосувалися пред’явленого Б. обвинувачення за ч. 2 ст. 317 КК.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК спрощений порядок судового слідства може мати місце тільки у випадку, коли фактичні обставини справи ніким не оспорюються.

Проте, як убачається із показань засудженого Б., він не визнав себе винуватим у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 317 КК, стверджуючи, що 13 та 14 лютого 2007 р. не надавав нікому свого житла для вживання наркотичного засобу, а разом із М. та Л. вживав його за місцем проживання останнього.

Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначених показань Б. Не досліджуючи інших доказів у оспорюваній частині обвинувачення, суд вказав у мотивувальній частині вироку на повне визнання засудженим своєї вини та навів показання Б., які суперечать його ж показанням, викладеним у протоколі судового засідання.

За таких обставин колегія суддів визнала, що районний суд при розгляді справи у частині пред’явленого засудженому обвинувачення за ч. 2 ст. 317 КК порушив вимоги ст. 299 КПК, що перешкодило йому постановити законне та обґрунтоване рішення.

У зв’язку з наведеним колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 26 липня 2007 р. у частині засудження Б. за ч. 2 ст. 317 КК та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 9 жовтня 2007 р. скасувала, а справу в цій частині направила на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.