Відмовляючи в задоволенні позову про зобов’язання виконати рішення суду про поновлення на роботі, суд послався на неможливість його виконання без проходження необхідного інструктажу, медичного обстеження та складання іспиту, не врахувавши, що належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі є фактичний допуск особи до виконання трудових обов’язків та видання відповідного наказу.

Відмова від проходження інструктажу, медичного обстеження та складання іспиту могла бути лише підставою для подальшого вирішення питання про звільнення з посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України, а не для невиконання рішення суду.

Вимоги до працівника, на які послалися суди і якими обґрунтували свою відмову в задоволенні позову, стосуються лише прийняття особи на роботу, а не поновлення її на раніше займаній посаді згідно з рішенням суду

Вона послалась на те, що рішенням суду від 27 грудня 2005 р. її поновлено на посаді електромонтера 1 розряду з обслуговування підстанцій Шахтарської енергодільниці філії ВАТ з 28 лютого 2005 р. та стягнуто на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 тис. 319 грн, а також 6 тис. 319 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ш. зазначала, що виконавчий лист про стягнення грошових коштів знаходився на виконанні у ВДВС Київського районного управління юстиції м. Донецька, а про поновлення її на роботі у ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції.

У зв’язку з тим, що рішення суду не виконані, а накази, з якими її намагалися ознайомити, були сумнівного змісту й датовані «заднім числом», тому від їх підписання позивачка відмовилася, а до роботи її не допустили, пославшись на те, що вона не пройшла необхідний інструктаж з обслуговування електрообладнання, Ш. просила виконати рішення суду та стягнути середній заробіток з 28 лютого 2005 р. за час вимушеного прогулу та 70 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, стягнути компенсацію та індексацію на всі види нарахувань, поновити 3 розряд відповідно до записів у трудовій книжці.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 2 квітня 2008 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Ш. просила скасувати постановлені у справі судові рішення й задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, послався на те, що затримка з виконанням судового рішення відсутня, права позивачки з боку ВДВС Київського районного управління юстиції м. Донецька та ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції не порушені, не встановлено вимушеного прогулу позивачки з вини відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Суди встановили, що на виконання рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2005 р. філією ВАТ був виданий наказ від 28 грудня 2005 р. № 336-к, відповідно до якого позивачку було поновлено на роботі на посаді електромонтера 1 розряду з обслуговування підстанції Шахтарської електродільниці з 28 лютого 2005 р.

Однак для фактичного допуску до виконання попередніх обов’язків Ш. необхідно було пройти обов’язкове медичне обстеження, інструктаж та здати відповідний іспит.

20 березня 2006 р. Ш. на прийомі в державного виконавця були роз’яснені вищевикладені обставини, без яких подальше виконання рішення суду про поновлення на роботі буде неможливим. Однак позивачка відмовилася проходити необхідний інструктаж тощо, мотивуючи це тим, що на час незаконного звільнення вона працювала електромонтером 3 розряду та повинна бути поновлена саме на цій посаді.

У зв’язку із цим державний виконавець склав акт від 20 березня 2006 р. про перешкоджання позивачкою у провадженні виконавчих дій і відповідно до п. 4 ст. 40 Закону від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення Ш. виконавчого документа без виконання з роз’ясненням можливості пред’явити його повторно.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на неможливість виконання рішення суду в частині поновлення на роботі на зазначеній посаді без проходження необхідного інструктажу, медичного обстеження та складання іспиту, не врахувавши, що належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі є фактичний допуск особи до виконання трудових обов’язків.

Відмова від проходження інструктажу, медичного обстеження, іспиту могла бути лише підставою для подальшого звільнення з посади за п. 2 ст. 40 КЗпП, а не для невиконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Вимоги до працівника, на які послалися суди і якими обґрунтували свою відмову в задоволенні позову, стосуються лише прийняття особи на роботу, а не поновлення її на раніше займаній посаді рішенням суду.

Не можна вважати обґрунтованою й відмову суду в частині невиконання рішення суду про стягнення сум через внесення відповідача до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, оскільки дія Закону від 23 червня 2005 р. № 2711-VI «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (далі — Закон № 2711-VI), на який послався суд, не поширюється на ці правовідносини щодо виконання судових рішень стосовно фізичних осіб, зокрема щодо виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У преамбулі Закону № 2711-VI зазначено, що цей закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, метою якого є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом регулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб’єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб’єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Стаття 2 Закону № 2711-VI регулює відносини, пов’язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають і перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ш. задовольнила частково: рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 2 квітня 2008 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.