Відповідно до положень ст. 65 КК України суд призначає покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.
Порушення судом першої інстанції зазначених вимог закону при призначенні покарання особі, засудженій за злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, на яке не звернув належної уваги апеляційний суд, потягло скасування судових рішень

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області вироком від 12 жовтня 2007 р. засудив В. за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років. На підставі ст. 75 цього Кодексу засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладено на нього обов’язки, передбачені пунктами 3 і 4 ст. 76 КК.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 25 січня 2008 р. вирок місцевого суду змінив, ухваливши вважати датою його постановлення 15 жовтня 2007 р.

В. визнано винним у тому, що 7 січня 2007 р. він умисно заподіяв Н. тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, за викладених у вироку обставин.

У касаційній скарзі потерпілий Н. просив судові рішення щодо В. скасувати і справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок м’якості. При цьому Н. послався на те, що районний суд не дав належної оцінки обставинам справи та безпідставно застосував до В. ст. 75 КК, не врахувавши, що внаслідок злочину він (потерпілий) став інвалідом І групи і потребує постійного догляду.

У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд із таких самих підстав. Він послався на те, що суд не дав належної оцінки поведінці засудженого під час і після конфлікту з потерпілим та не врахував, що останній став інвалідом. Крім того, прокурор вказав на те, що апеляційний суд викривив в ухвалі його позицію, висловлену під час апеляційного розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі й касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга має бути задоволена повністю, а подання — частково з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК підставою для скасування вироку є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що В. визнаний винним та засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Згідно зі ст. 12 того самого Кодексу цей злочин належить до категорії тяжких. Проте цю обставину, як і те, що внаслідок одержання тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, потерпілий Н. став інвалідом І групи, суд першої інстанції при призначенні засудженому покарання не врахував. Не звернув уваги на зазначені наслідки злочину і суд апеляційної інстанції.

Не дано належної оцінки також тому, що засуджений вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, що визнано судом першої інстанції обставиною, яка обтяжує покарання засудженого. Крім того, цей суд визнав обставиною, що пом’якшує покарання, щире каяття В., хоча свою вину у вчиненні злочину він визнав частково.

Отже, висновок суду про те, що засуджений В. має бути звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК (оскільки для його виправлення достатньо виконання протягом іспитового строку покладених на нього обов’язків), свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину внаслідок м’якості та особі засудженого. Тому вирок суду підлягає скасуванню як такий, що постановлений з порушенням вимог статей 65 та 75 КК.

Апеляційний суд також не навів переконливих мотивів щодо необґрунтованості наведених в апеляціях прокурора та представника потерпілого доводів про м’якість призначеного покарання, більше того, — викривив позицію прокурора стосовно обґрунтованості цих доводів. Тому й ухвалу суду апеляційної інстанції потрібно скасувати як таку, що постановлена з порушенням вимог ст. 377 КПК.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2008 р. і направила справу на новий судовий розгляд. При цьому колегія суддів зазначила, що в разі коли суд першої інстанції при новому розгляді справи визнає В. винним у вчиненні злочину за тих самих обставин, які були встановлені цим вироком, то він має врахувати, що призначене цій особі покарання є несправедливим унаслідок м’якості.