Оскільки при вирішенні справи суди трьох інстанцій порушили п. 1 ч. 1 ст. 161, ч. 3 ст. 2 КАС України та ст. 250 ГК України, то всі судові рішення у справі скасовано з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції

10 лютого 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (далі – ВТБ Банк), яке є правонаступником вкціонерного комерційного банку “Мрія” (далі – АКБ “Мрія”) справу за позовом Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області до АКБ “Мрія”, про стягнення суми, в с т а н о в и л а:

У червні 2006 р. Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області звернулося до суду з позовом про стягнення з АКБ “Мрія” штрафу в розмірі 263 тис. 22 грн 10 коп. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач під час здійснення фінансових операцій порушив норми Закону України від 28 листопада 2002 р. № 249-ІV “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” і Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 р. № 189 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20 травня 2003 р. за № 391/7702.

Господарський суд м. Києва постановою від 22 вересня 2006 р. позов задовольнив.

Постановою від 20 грудня 2006 р. Київський апеляційний господарський суд постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2008 р. скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали касаційного суду ВТБ Банк, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просив скасувати цю ухвалу і залишити в силі постанову апеляційного суду.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, виходив з того, що рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України (далі – Комісія) від 9 березня 2006 р. № 47 про накладення на АКБ “Мрія” штрафу за порушення вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства та в межах компетенції Комісії, а також із того, що відповідач не скористався своїм правом на оспорення цього рішення в судовому порядку.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове – про відмову в задоволенні позову, дійшов висновку, що Національним банком України (далі – НБУ) не був дотриманий порядок щодо виявлення відповідних порушень АКБ “Мрія”, а штрафні санкції щодо останнього застосовані неправомірно.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з порушенням судами норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 161 КАС під час прийняття постанови суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Усупереч зазначеній нормі закону ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не встановили: чи порушив АКБ “Мрія” вимоги законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і якщо так, то в чому це порушення полягало; чи мав НБУ право накладати штраф у розмірі, більшому ніж це передбачено Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (хоча в запереченні на позов є посилання АКБ “Мрія” на правомірність своїх дій і протиправність дій НБУ).

При вирішенні цього спору суд обмежився лише аналізом актів законодавства України на предмет наявності у НБУ повноважень щодо прийняття зазначеного вище рішення.

Та обставина, що відповідач не оскаржив рішення Комісії в судовому порядку, яку суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, не є беззаперечним свідченням правомірності дій НБУ, тим більше, що відповідач спростовував його під час розгляду цієї справи судом. Ця обставина не звільняла суди від установлення самого факту порушення та перевірки дотримання Комісією під час прийняття рішення від 9 березня 2006 р. № 47 приписів ч. 3 ст. 2 КАС.

Відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте суди попередніх інстанцій не встановили, чи були дотримані зазначені строки.

Оскільки при вирішенні справи суди трьох інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права, всі судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ВТБ Банку задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2008 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006 р., постанову Господарського суду м. Києва від 22 вересня 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.