Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини

У квітні 2006 р. Н.Н. звернулася до суду з позовом у своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки Т.К. до С.О., С.А., С.О.М., навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня спеціалізована школа І—ІІІ ступенів — ліцей м. Арциза» (далі — Ліцей), треті особи: відділ освіти Арцизької районної державної адміністрації, Н.Т., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У позові вона послалась на те, що 8 грудня 2005 р. під час шкільної перерви учні 4 класу С.В. і С.М. штовхнули її дочку Т.К., у результаті чого вона впала та отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. З 9 грудня по 23 грудня 2005 р. дочка не відвідувала заняття, на лікування витрачено 345 грн; дочці завдано також моральної шкоди внаслідок фізичних та моральних страждань. Позивачка просила стягнути з відповідачів 345 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тис. грн компенсації за моральну шкоду.

Арцизький районний суд Одеської області рішенням від 5 червня 2008 р. позов задовольнив частково: постановив стягнути з Ліцею на користь Н.Н. 345 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 2 тис. грн — моральної шкоди, у решті позову відмовив. У задоволенні позову до С.О., С.А. і С.О.М. також відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 27 жовтня 2008 р. рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасував, у решті — залишив без змін.

Н.Н. звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просила скасувати рішення Арцизького районного суду Одеської області від 5 червня 2008 р. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2008 р. частково, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не заявляла вимог до Ліцею про відшкодування шкоди, заперечувала проти його залучення до справи, не бажала стягувати з Ліцею кошти на відшкодування шкоди, наполягаючи на стягненні їх з відповідачів С.О., С.А., С.О.М., тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

З таким висновком суду погодитися не можна.

Суд першої інстанції встановив, що 8 грудня 2005 р. в Ліцеї стався нещасний випадок: під час перерви учні 4 класу — малолітні С.М. та С.В., бігаючи класною кімнатою, збили з ніг ученицю того ж класу Т.К., у результаті чого вона впала та отримала легкі тілесні ушкодження, а саме: забій лівого передпліччя та струс головного мозку, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Було складено акт, в якому зазначено, що нещасний випадок стався через порушення учнями шкільної дисципліни, невиконання ними вимог статуту школи, порушення нормативних актів про охорону праці з боку класного керівника Н.Т. Постановою оперуповноваженого районного відділу міліції від 9 липня 2007 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом спричинення тілесних ушкоджень за відсутністю в діях С.М. та С.В. складу злочину.

Відповідно до ст. 1178 ЦК шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Аналізуючи встановлені у справі обставини та вимоги закону, суди як першої, так і апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що шкода, завдана з необережності малолітніми С.В. і С.М. під час їхнього перебування під наглядом навчального закладу, має бути відшкодована останнім, оскільки його працівники неналежним чином виконували покладені на них обов’язки щодо нагляду за малолітніми дітьми, що призвело до нещасного випадку. Зазначена шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення батьків від здійснення виховання та нагляду за малолітніми особами.

Проте, відмовивши в задоволенні позову до навчального закладу, апеляційний суд помилково витлумачив ст. 11 ЦПК про диспозитивність цивільного судочинства, зокрема щодо прав осіб, які беруть участь у розгляді справи, вільно розпоряджатися наданими їм законом матеріальними та процесуальними засобами захисту.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК на суд покладено обов’язок ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення у справі.

Так, у ст. 33 ЦПК встановлено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Виходячи з положень ст. 1178 ЦК, суд першої інстанції виконав свій процесуальний обов’язок, залучивши до участі у справі Ліцей, і жодним чином не порушив принципу диспозитивності, поклавши на навчальний заклад відповідальність за заподіяну шкоду.

Отже, апеляційний суд скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом. Тому, керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Н.Н. задовольнила частково: рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2008 р. скасувала, а рішення Арцизького районного суду Одеської області від 5 червня 2008 р. залишила в силі.