Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” на постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2005 року у справі №3/195-04-7455 за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 2126406 грн. 88 коп.,

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” про стягнення 2126406 грн. 88 коп. штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно звіту “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік”, представленого Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2003 рік в Державному підприємстві “Іллічівський морський торговельний порт” склала 9593 особи. У відповідності з нормативами місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 384 місця, але фактично створено 218 робочих місць. Вказуючи на порушення відповідачем ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, просили про задоволення позовних вимог.
Державне підприємство “Іллічівський морський торговельний порт” позов не визнало, вказуючи на те, що при визначенні кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві не було враховано ряд робіт і професій із шкідливими і небезпечними умовами праці на яких праця інвалідів заборонена. Крім того, на протязі 2003 року в Іллічівський морський торговельний порт було направлено 55 інвалідів, які працевлаштовані портом, а створені 185 посад для працевлаштування інвалідів не затребувані.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 1 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалені рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів відмови Державниим підприємством “Іллічівський морський торговельний порт” у працевлаштуванні інвалідів, які направлялися або зверталися до відповідача.
Постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2005 року зазначені рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Суд касаційної інстанції вказує на те, що судами першої й апеляційної інстанції не встановлено загальну кількість працівників відповідача, які мають бути враховані при визначені нормативу з працевлаштування інвалідів та не з’ясовано, яку кількість робочих місць для інвалідів фактично створило підприємство. Крім того, судами попередніх інстанцій не з’ясовано чи розроблялися підприємством заходи, щодо створення робочих місць для інвалідів, які дії для створення таких робочих місць фактично здійснено відповідачем та чи інформовано державну службу зайнятості про наявність вакантних робочих місць.
28 липня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 24 травня 2005 року. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови і залишення в силі постанови суду апеляційної інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі-Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частина друга статі 19 Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статі 20 Закону).
Скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України обґрунтовано виходив з того, що судами попередніх судових інстанцій не встановлено загальну кількість працівників відповідача, які мають бути враховані при визначенні нормативу з працевлаштування інвалідів, яку кількість робочих місць для інвалідів Підприємство фактично створило в 2003 році, не досліджувалося питання щодо фактичної тривалості праці інвалідів протягом року. Крім того, не з’ясовано чи розроблялися Портом заходи щодо створення робочих місць, які дії для створення таких робочих місць фактично здійснено відповідачем, чи інформувало Підприємство державну службу зайнятості та відділення про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 1 статті 111¹⁸ ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду справи має право залишити постанову без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення коли суд визнає, що постанова Вищого господарського суду України ухвалена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Виходячи з наведеного, Судова палата не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись статтями 111¹⁷-111²⁰ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державного підприємства “Іллічівський морський торговельний порт” залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2005 року без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.