Відповідно до вимог ст. 69¹ КК України за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також у разі визнання підсудним своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, встановленого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини зазначеного Кодексу

Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 20 травня 2008 р. засудив Д.Є., І. та Д.С. за ч. 2 ст. 186 КК на п’ять років позбавлення волі кожного і звільнив Д.Є., І. на підставі ст. 75 КК, а Д.С. відповідно до ст. 75, ст. 104 цього КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки, поклавши на них обов’язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Д.Є., І. та Д.С. визнано винними в тому, що 17 січня 2008 р. вони за попередньою змовою між собою, за обставин, детально викладених у вироку, відкрито викрали у неповнолітнього М. мобільний телефон вартістю 980 грн із сім-картою вартістю 25 грн.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушив питання про зміну постановленого щодо Д.Є., І. та Д.С. судового рішення у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому він послався на те, що оскільки засуджені визнали свою вину, щиро розкаялися у вчиненому та добровільно відшкодували заподіяну шкоду, а обставин, які обтяжують покарання, не встановлено, — призначене їм покарання відповідно до вимог ст. 69¹ КК не повинно перевищувати двох третин максимального строку, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, а саме чотирьох років. Крім того, прокурор зазначив, що, призначаючи Д.С. покарання, який вчинив злочин у неповнолітньому віці, місцевий суд на порушення вимог ст. 104 КК встановив йому іспитовий строк тривалістю три роки.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання прокурора має бути задоволене з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості Д.Є., І. та Д.С. у вчиненні злочину, за який їх засуджено, підтверджені дослідженими у порядку, передбаченому ст. 299 КПК, доказами, яким суд дав належну оцінку, є обґрунтованими, що в касаційному поданні не оспорюється.

Дії засуджених правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК, що також не оспорюється в касаційному поданні.

Що ж стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону при призначенні засудженим покарання, то вони заслуговують на увагу.

Суд, призначаючи засудженим покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК урахував обставини вчинення ними злочину, ступінь його тяжкості, дані про особу засуджених (те, що вони за місцем проживання характеризуються позитивно, на обліку у нарколога і психіатра не перебувають, раніше не засуджувалися, щиро розкаялися у вчиненому та добровільно відшкодували шкоду) і дійшов обґрунтованого висновку про звільнення їх на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Разом з тим, призначаючи засудженим покарання, суд неправильно застосував кримінальний закон.

Відповідно до вимог ст. 69¹ КК за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також у разі визнання підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, встановленого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини зазначеного Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, засуджені визнали свою вину, щиро розкаялися у вчиненому, добровільно відшкодували шкоду і, крім того, обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.

Санкцією ч. 2 ст. 186 КК передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі строком на шість років, а тому з урахуванням зазначених обставин строк призначеного Д.Є., І. та Д.С. покарання не повинен був перевищувати чотирьох років.

Крім того, суд звільнив Д.С., який на день вчинення злочину був неповнолітнім, від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. Згідно з ч. 3 ст. 104 КК іспитовий строк неповнолітнім установлюється тривалістю від одного до двох років.

Суд зазначених вимог кримінального закону не дотримав, а отже, допустив неправильне його застосування, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК є підставою для зміни вироку.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2008 р. щодо засуджених змінила: зменшила на підставі ст. 69¹ КК призначене Д.Є., І. та Д.С. за ч. 2 ст. 186 КК покарання до чотирьох років позбавлення волі. Звільнено Д.Є. та І. згідно зі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки, а Д.С. відповідно до статей 75, 104 КК — від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки; на них також покладено обов’язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок суду залишено без змін.