Вирішуючи позов про встановлення факту проживання однією сім’єю з особою, яка померла після 1 січня 2004 р., суд повинен застосовувати норми ЦК України, що набрав чинності на час відкриття спадщини, тобто ЦК України 2003 р.
Відповідно до ст. 1264 цього Кодексу у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Частиною 2 ст. 1259 цього Кодексу встановлено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 17 липня 2006 р. позов З. задовольнив: установив факт проживання однією сім’єю позивачки з О., померлим 24 серпня 2005 р., понад п’ять років до часу відкриття спадщини після його смерті та визнав її спадкоємцем четвертої черги за законом, а також визнав за нею право на спадкування за законом після смерті О. разом зі спадкоємцями першої черги.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 23 листопада 2006 р. рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі З. просила скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги З., суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання її разом зі спадкодавцем однією сім’єю понад п’ять років. Змінюючи черговість спадкування, суд взяв до уваги фізичний стан спадкодавця, його вік та інші обставини, які є підставою для застосування ч. 2 ст. 1259 ЦК.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права на спадщину, оскільки вона та спадкодавець О. не прожили разом п’яти років після набрання чинності ЦК 2003 р.

Проте з цими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, зважаючи на таке.

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство, чинне на час відкриття спадщини, — норми ЦК 2003 р., що набрав чинності 1 січня 2004 р.

Відповідно до ст. 1264 ЦК у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 1259 ЦК встановлено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Суд установив, що З. проживала з О. однією сім’єю з серпня 1987 р. до 24 серпня 2005 р. (дня його смерті). 26 жовтня 2005 р. З. звернулася в установленому законом порядку до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Згідно з доказами, здобутими в судовому засіданні, а саме показаннями свідків, довідок з лікарень тощо, О. через похилий вік і тяжку хворобу потребував стороннього догляду, який надавала позивачка.

За таких обставин постановлене судом першої інстанції рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на те, що апеляційний суд скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, його рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу З. задовольнила: рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2006 р. скасувала, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2006 р. залишила без змін.