Невідповідність між організаційною формою господарювання кооперативного підприємства і формою господарського товариства не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви на підставі п. 4 ст. 12 ГПК України

У липні 2007 р. Миколаївська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка» (далі — Споживспілка) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Озон-Юг» та К. про визнання недійсним рішення загальних зборів кооперативного підприємства «Готель «Колос» (далі — Підприємство).

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 23 липня 2007 р. у прийнятті позовної заяви Споживспілки відмовив. Ухвала суду мотивована тим, що позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки Підприємство не є господарським товариством.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 13 вересня 2007 р. ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу передав до Господарського суду Миколаївської області для розгляду.

Вищий господарський суд України постановою від 6 грудня 2007 р. зазначену постанову Одеського апеляційного господарського суду скасував та залишив без змін ухвалу місцевого суду.

24 січня 2008 р. Верховний Суд України порушив касаційне провадження з перегляду названої постанови Вищого господарського суду України за касаційною скаргою К. Скарга мотивована невідповідністю постанови Конституції України та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи без змін ухвалу господарського суду, касаційний суд дійшов висновку, що заявлений позов Підприємства, створеного не у формі господарського товариства, господарським судам не підвідомчий на підставі п. 4 ст. 12 ГПК.

Із цим погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних і охоронюваних законом інтересів.

Господарський суд на підставі вимог ст. 2 ГПК порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Касаційний суд не звернув уваги на те, що Підприємство як юридична особа створено засновниками, зокрема і Споживспілкою, шляхом об’єднання частини фінансових, матеріальних і трудових ресурсів для спільного господарювання з метою ефективного виконання завдань облспоживспілки, визначених Законом від 10 квітня 1992 р. № 2265-ХІІ «Про споживчу кооперацію», і за своєю організаційною формою відповідно до вимог ст. 63 ГК та ст. 5 зазначеного Закону є кооперативним підприємством споживчої кооперації.

За ст. 93 ГК підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є, зокрема, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.

Отже, виробничий кооператив споживчої кооперації є господарським товариством у розумінні статей 79 та 93 ГК.

У п. 4 ст. 12 ГПК визначено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Верховний Суд України на підставі положень статей 6, 8 Конституції не визнав за необхідне направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції і статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання щодо забезпечення законності у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷—111¹⁹ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 6 грудня 2007 р. скасувала, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2007 р. залишила в силі.