Ліцензія Національного Банку України — це індивідуальний правовий акт, виданий на перевищення встановлених законодавством строків розрахунків, який, у тому числі, усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому — має зворотню силу в часі. Тобто, ліцензія Національного Банку України, яка видана вже після перевищення строків законодавчо встановленого строку розрахунків ретроспективно звільняє від відповідальності у вигляді сплати пені

1 липня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою закритого акціонерного товариства “Оболонь” (далі — ЗАТ “Оболонь”) справу за позовом ЗАТ “Оболонь” до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі — СДПІ) про визнання недійсним рішення, встановила:

У квітні 2004 р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ № 0001041602/0 від 13 листопада 2003 р., № 0001041602/1 від 10 грудня 2003 р., № 0001041602/2 від 18 лютого 2004 р. та № 0001041602/3 від 23 квітня 2004 р., прийнятих на підставі акта № 545/16-2/05391057 від 11 листопада 2003 р., якими нараховано пеню за порушення строків розрахунків у іноземній валюті за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Вимоги позивача мотивовані тим, що пеня, передбачена за порушення резидентами строків, встановлених ст. 2 Закону України від 23 вересня 1994 р. N 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі — Закон) не була податковим зобов’язанням, а тому відповідач не мав права приймати повідомлення-рішення про нарахування податкового зобов’язання у випадку порушення строків розрахунків за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Крім того, позивач вказував на наявність у нього індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі — ліцензія НБУ).

Господарський суд м. Києва рішенням від 19 жовтня 2004 р., яке набрало законної сили 25 січня 2005 р., частково задовольнив позов ЗАТ “Оболонь” та визнав недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ від 13 листопада 2003 р. № 0001041602/0, від 10 грудня 2003 р. № 0001041602/1, від 18 лютого 2004 р. № 0001041602/2 та від 23 квітня 2004 р. № 0001041602/3 в частині визначення ЗАТ “Оболонь” пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 4 млн 805 тис. 492 грн 66 коп., як суми податкового зобов’язання; в іншій частині позовних вимог відмовлено. При ухваленні постанови 19 жовтня 2004 р. Господарський суд м. Києва виходив з того, що позивач порушив приписи ст. 2 Закону, а при отриманні ліцензій № 282284 на продовження термінів розрахунків не було дотримано визначеного чинним законодавством України порядку.

Постановою Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 р. за заявою ЗАТ “Оболонь” про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ від 13 листопада 2003 р. № 0001041602/0, від 10 грудня 2003 р. № 0001041602/1, від 18 лютого 2004 № 0001041602/2 та від 23 квітня 2004 № 0001041602/3 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 4 млн 783 тис 312 грн 48 коп. Постановлено нове рішення яким позов частково задоволено. Визнано недійсними ці спірні податкові повідомлення-рішення, у іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2004 р. залишено без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 р. ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 р., постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 р. скасовано, заяву ЗАТ “Оболонь” про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2004 р. залишено без задоволення.

У скарзі позивач, посилаючись на неоднакове в порівнянні з іншими справами та неправильне в даній справі застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права — ст. 245 КАС, просить скасувати оскаржувану постанову касаційного суду й залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 р. та ухвалу Київського господарського суду від 31 травня 2006 р.

На обґрунтування своїх доводів скаржник додав постанову Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2006 р. у справі за позовом ЗАТ “Нафтогазвидобування” до Державної комісії по запасах корисних копалин про визнання рішень незаконним у якій на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму права.

Перевіривши за матеріалами справи приведені у скарзі доводи, колегія суддів доходить висновку про її задоволення з таких підстав.

При вирішенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами 23 грудня 2005 р. Господарський суд м. Києва встановив, що ЗАТ “Оболонь” отримало ліцензії НБУ, видані на підставі висновків Державної податкової адміністрації України від 16 травня 2005 р. на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за імпортними операціями: від 7 червня 2005 р. № 347 (поставку продукції за контрактом від 14 березня 2003 р. № 427/12/-3 з фірмою КНS Mashinen-and Anlagenbau AG (Німеччина) дозволено провести у період з 18 вересня 2003 р. до 31 січня 2004 р.); від 25 червня 2005 р. № 418 (поставку продукції за контрактом від 10 січня 2003 р.); № 419 від 24 червня 2005 р. (поставку продукції за контрактом від 10 січня 2003 р. № 74.1001/03-SL з фірмою A.Ziemann GmbH (Німеччина) дозволено провести у період з 19 вересня 2003 р. до 17 грудня 2003 р.

Тобто, за цими ліцензіями позивачу дозволено було здійснити поставку товарів із перевищенням встановленого ст. 2 Закону строку саме за контрактами від 28 березня 2003 р. № 74.0502/03- ZKT та від 14 березня 2003 р. № 427/12/03, від 14 березня 2003 р. № 427/12/03 і саме за той період, за який позивачу нараховано пеню.

На думку суду першої інстанції вказані обставини є нововиявленими, оскільки вони мають істотне значення для вирішення цієї справи, впливають на юридичну оцінку обставин у справі.

Відповідно до ст. 2 Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують ліцензії НБУ.

Статтею 6 Закону передбачено, що у разі перевищення термінів, зазначених у статтях 1, 2 цього Закону, у разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Порядок отримання індивідуальних ліцензій визначається Інструкцією про порядок здійснення і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою правління НБУ від 24 березня 1999 р. № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за № 338/3631.

Згідно з п. 5.2 розд. 5 Інструкції для отримання ліцензії за імпортною операцією резидент має подати до НБУ заяву за довільною формою з обґрунтуванням потреби в перевищенні законодавчо встановлених строків розрахунків, яка, поряд з іншою інформацією, обов’язково має містити суму заборгованості та строк перевищення законодавчо встановленого строку розрахунків.

Слід погодитись з висновком, що індивідуальна ліцензія може бути видана за зверненням резидента як в межах строку, передбаченого ст. 2 Закону, так і після його закінчення. В той же час санкції, передбачені ст. 4 Закону, підлягають застосуванню при перевищенні строку розрахунку лише у разі відсутності ліцензії НБУ, а не у випадку несвоєчасного її отримання.

На думку колегії суддів, ліцензія НБУ — це індивідуальний правовий акт, виданий на перевищення встановлених законодавством строків розрахунків, який, у тому числі, усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому — має зворотню силу в часі. Тобто, ліцензія НБУ, яка видана вже після перевищення строків законодавчо встановленого строку розрахунків ретроспективно звільняє від відповідальності у вигляді сплати пені.

З урахуванням викладеного суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано розцінив дані обставини, як нововиявлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вищий адміністративний суд України порушив вимоги ч. 1 ст. 220 КАС оскільки судами першої та апеляційної інстанцій зазначене до уваги не прийняв й безпідставно скасував законні і правильні рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а помилково скасовані судом касаційної інстанції рішення судів першої та апеляційної інстанцій — залишенню в силі.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ЗАТ “Оболонь” задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 р. скасувати, постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.