під головуванням Першого заступника Голови Верховного Суду України	Пилипчука П.П.
за участю заступника Генерального прокурора України та	Кудрявцева В.В.
законного представника засудженого П. –	С.

розглянув 30 травня 2005 р. в м. Києві кримінальну справу за клопотанням законного представника засудженого П. – С., внесеному за поданням п’яти суддів Верховного Суду України, про перегляд у порядку виключного провадження вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2002 р., ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2002 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 р. щодо П.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2002 р. П., 1 вересня 1982 р. н., уродженця і жителя м. Миколаєва, раніше судимого: 25 листопада 1998 р. Ленінським районним судом м. Миколаєва, зі змінами внесеними касаційною інстанцією, за ч. 3 ст. 142 КК України із застосуванням ст. 44 КК України на 2 роки позбавлення волі. Звільнений умовно достроково 31 січня 2000 р. на 6 місяців 29 днів, засуджено:
- за ч.2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;
- за ч.3 ст. 296 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України 1960 р. за сукупністю злочинів П. призначено 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

За сукупністю вироків на підставі ст. 43 КК України 1960 р. шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 1998 р. П. призначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Цим же вироком засуджено П., К., Г., Ц. та С., подання щодо яких не принесено.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2002 р. вирок щодо П. залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 р. касаційні скарги засуджених, в тому числі й П., захисників, залишені без задоволення.

П., у числі інших осіб у даній справі, засуджено за злісне хуліганство та розбійний напад.

Як визнав суд, 27 серпня 2000 р., приблизно о 20 годині 15 хвилин, К., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на вул. Чайковського у м. Миколаєві, з хуліганських мотивів, настирливо приставав до перехожих Л., Л.С. та Д., брутально висловлюючись на їх адресу.

Приблизно через півгодини, коли сестри Л. та Д. поверталися додому тією ж вулицею, К., П. та П. почали ображати потерпілих нецензурними словами, а потім, грубо порушуючи громадський порядок та діючи узгоджено, напали на Д. та Л. і почали їх бити, завдаючи удари у різні частини тіла.

П. разом із П.А. завдав декілька ударів ногами лежачому Д. Крім того, П. вдарив Л. кулаком у голову.

Коли Л.С. намагалася припинити хуліганські дії, відштовхуючи засуджених від сестри та Д., П.А., П. та К. побили і її.

Спільними злочинними діями засуджених Л.С. і Д. були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, а Л. – легкі тілесні ушкодження.

Крім того, 10 червня 2001 р., приблизно о першій годині, П., за попередньою змовою із П.А., Ц. та Г., біля будинку № 42 на проспекті Жовтневому у м. Миколаєві, застосовуючи насильство, що є небезпечним для життя і здоров’я, напали на Д. і заволоділи її майном на загальну суму 2370 грн., заподіявши потерпілій значну матеріальну шкоду.

У клопотанні законний представник засудженого П. – С. ставить питання про зміну судових рішень щодо засудженого, оскільки судові інстанції безпідставно призначили П. покарання за сукупністю вироків, на підставі ст. 43 КК України 1960 р.

Подання про перегляд кримінальної справи щодо П. підписано п’ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Кравченка К.Т., пояснення законного представника засудженого П. – С., заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В., який підтримав клопотання і просив його задовольнити, перевіривши матеріали справи та викладені у клопотанні та поданні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання підлягає задоволенню.

Зазначене клопотання є обгрунтованим, оскільки під час розгляду даної кримінальної справи відносно П. було неправильно застосовано кримінальний закон.

Зі справи видно, що П. 25 листопада 1998 р. було засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України із застосуванням ст. 44 КК України на 2 роки позбавлення волі.

За цим вироком початок строку покарання П. визначено з 27 серпня 1998 р.

Постановою Дубенського міського суду Рівненської області від 28 січня 2000 р. П. був умовно-достроково звільнений з місць відбування покарання на 6 місяців 29 днів.

На підставі цієї постанови П. було звільнено з-під варти 31 січня 2000 р.

27 серпня 2000 р. П. вчинив злісне хуліганство, а 8 березня 2001 р. – розбій.

За сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 і ч. 2 ст. 187 КК України, вироком Ленінського міського суду м. Миколаєва від 25 березня 2002 р. П. було засуджено на 7 років 6 місяців позбавлення волі.

Крім того, суд визнав, що П. вчинив зазначені злочини під час відбування покарання за попереднім вироком. Тому суд застосував ст. 43 КК України і остаточно призначив П. покарання у виді позбавлення волі строком 8 років.

З таким рішенням погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій.

Однак, дані рішення не ґрунтуються на законі й підлягають зміні.

Судові інстанції, визначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків, виходили з того, що П. було звільнено з місць позбавлення волі 31 січня 2000 р., тобто з часу фактичного звільнення з-під варти.

Проте, строк умовно-дострокового звільнення повинен обчислюватися не з часу фактичного звільнення засудженого з-під варти, а з дати прийняття судового рішення про умовно-дострокове звільнення, оскільки саме цим рішенням, на день його прийняття, визначається цей строк.

Виходячи з цього положення, слід визнати, що строк відбуття покарання П. за попереднім вироком минув 26 серпня 2000 р.. Новий злочин П. вчинив 27 серпня 2000 р., тобто після повного відбуття покарання.

За таких обставин у суду не було підстав для застосування ст. 43 КК України.

З огляду на наведене, постановлені судові рішення підлягають зміні з виключенням рішення про застосування до засудженого П. ст. 43 КК України 1960 р. і призначення йому покарання за сукупністю вироків.

Керуючись ст.ст. 400-4, 400-10 КПК України Верховний Суд України

клопотання законного представника засудженого П. – С. задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2002 р., ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2002 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 р. щодо П. змінити. Виключити з цих судових рішень застосування до П. ст. 43 КК України і призначення покарання за сукупністю вироків та визнати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 296 і ч.2 ст. 187 КК України, на сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Головуючий:	Пилипчук П.П.
Суддя-доповідач:	Кравченко К.Т.