Верховний Суд України Верховний Суд України
На першу сторінку Написати листа Пошук Мапа сайту
На першу сторінку Судова практика Рішення у господарських справах у касаційному порядку 2005 Постанова у справі за позовом прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ЗАТ “Іскож-2000”

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 березня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ “Іскож-2000” на постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2005 р. у справі за позовом прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ЗАТ “Іскож-2000” про стягнення 24 444,88 грн. штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

У червні 2004 р. прокурор Заводського району м. Запоріжжя звернувся у господарський суд Запорізької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ЗАТ “Іскож – 2000” про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у розмірі 24 444,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем нормативу зайнятості та працевлаштування інвалідів на 2003 рік згідно із ст. ст.19, 20 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме, замість встановлених 12 на підприємстві працювало 8 інвалідів, що було встановлено проведеною перевіркою.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурором неправильно визначено позивача у справі, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3—рп/99 прокурор вправі звертатися з позовними вимогами до господарського суду виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або місцевого самоврядування, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади. Таким органом державної виконавчої влади, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах і в інтересах якого, у разі порушення прав або законних інтересів, вправі звернутися з даним позовом прокурор - є Міністерство праці України, у складі якого діє Фонд України соціального захисту інвалідів.

Також відповідач посилається на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, мотивуючи заперечення тим, що підприємством у 2003 році, не зважаючи на бездіяльність організацій, на яких законодавством покладений обов’язок по працевлаштуванню інвалідів, було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у повному обсязі, а саме на роботу за власною ініціативою було прийнято 12 осіб інвалідів за наявною кількістю штатних працюючих на підприємстві 312 осіб, що складає 4% від середньої облікової чисельності штатних працівників підприємства.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28 липня 2004 р. позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що у відповідача у 2003 році за середньообліковою чисельністю інвалідів працювало 8 осіб-інвалідів, хоча відповідач повинен був створити та належним чином атестувати для працевлаштування інвалідів12 робочих місць. Таким чином не було створено 4 робочих місця і відповідач зобов’язаний перерахувати позивачеві штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за спірний період 6 111,22 грн., що у сумі складає 24 444,88 грн..

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30 вересня 2004 р. рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін з тих же підстав.

Оскарженою постановою Вищого господарського суду України від 11 січня 2005 р. зазначені рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 11 січня 2005 р. з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Ухвалою від 17 лютого 2005 р. колегія суддів Верховного Суду України порушила касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 11 січня 2005 р. у справі.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом ( частина перша статті 10 Закону).

Аналіз положень Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця

Судами встановлено, що відповідач листами інформував районні товариства інвалідів та районні центри зайнятості про те, що їхнє підприємство має можливість працевлаштувати інвалідів.

Але всупереч викладеним положенням Закону, суди встановивши, що у 2003 році відповідач повинен був створити 12 робочих місць для інвалідів, фактично не досліджували питання чи були вони створені в зазначеній кількості, якщо органи працевлаштування інвалідів були повідомлені про створені робочі місця для інвалідів, та чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні робочі місця.

Судами не взято до уваги те, що відповідно до ч.1 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки при ухваленні рішення і постанов, у даній справі суди не встановили всіх фактичних обставин, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а тому не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11117 – 11120 ГПК, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ЗАТ “Іскож – 2000” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2005 р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30 вересня 2004 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 28 липня 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.