Моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України

16 січня 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Дніпроавіа» (далі — ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа») до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі — СДПІ) про визнання протиправними та скасування рішень, встановив:

У серпні 2008 р. ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» звернулося до суду з позовом, в якому, враховуючи заяву про зміну позовних вимог від 8 серпня 2008 р., просило визнати протиправним та скасувати рішення СДПІ від 23 травня 2008 р. № 0000348821/16484 та прийняте за наслідками його адміністративного оскарження рішення від 30 липня 2007 р. № 0000348821/1/26793 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21 тис. 359 грн 99 коп.

Зазначені рішення прийнято відповідачем на підставі акта від 12 травня 2008 р. про результати виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства в період із 1 жовтня 2006 р. по 31 грудня 2007 р., в якому вказано на порушення ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» ст. 2 Закону від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 185/94-ВР), а саме недотримання позивачем установленого для поставки товару за імпортними операціями 90-денного строку.

Зокрема, перевіркою встановлено, що ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» на виконання контрактів, укладених 4 березня 2006 р. з відкритим акціонерним товариством «Гідромаш» (далі — ВАТ), 10 березня 2006 р. з товариством з обмеженою відповідальністю «НТП «Техно-Пульсар» (далі — ТОВ «НТП «Техно-Пульсар») та 21 лютого 2007 р. з фірмою «Aero-Print Securities Ltd», 15, 18 грудня 2006 р. та 25 травня 2007 р. відповідно перерахувало на адреси нерезидентів передбачені контрактами платежі у доларах США. Таким чином, останнім днем строку поставки товарів на митну територію України згідно зі ст. 2 Закону № 185/94-ВР було відповідно 15, 18 березня та 23 серпня 2007 р. Митне оформлення товарів, імпортованих позивачем за зазначеними контрактами, здійснено лише 26 березня, 10 травня та 27 вересня 2007 р., тому, на думку СДПІ, ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» прострочило вищезазначений термін їх поставки на 10, 52 та 34 дні відповідно.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних рішень СДПІ про нарахування пені за порушення строку, передбаченого ст. 2 Закону № 185/94-ВР, ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» послалося на те, що згідно з відміткою Дніпропетровської митниці «Під митним контролем», проставленою на рахунку ТОВ «НТП «Техно-Пульсар», імпортований позивачем за контрактом від 10 березня 2006 р. товар перетнув митний кордон України в межах строку, встановленого зазначеною нормою Закону № 185/94-ВР.

Крім того, позивач послався на те, що пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності нараховано СДПІ після спливу встановленого ст. 250 ГК строку для застосування адміністративно-господарських санкцій та без урахування положень Закону від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон № 2343-XII) щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів, який було введено у зв’язку з порушенням господарським судом 3 листопада 2004 р. справи про банкрутство стосовно позивача.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2009 р. позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення СДПІ у частині нарахування пені в сумі 19 тис. 41 грн 99 коп. за порушення термінів розрахунків за зовнішньо-економічними контрактами від 4 березня 2006 р. з ВАТ та від 10 березня 2006 р. з ТОВ «НТП «Техно-Пульсар». У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2009 р. рішення суду першої інстанції скасував у частині задоволення позовних вимог, у задоволенні цих вимог відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У своєму рішенні апеляційний суд вказав на правомірність стягнення з ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» пені за порушення встановленого Законом № 185/94-ВР строку поставки імпортованих товарів. При цьому він виходив із того, що про факт здійснення поставки за імпортним контрактом може свідчити лише належно оформлена вантажна митна декларація, отже, датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення її митного оформлення.

Апеляційний суд також послався на те, що СДПІ не наділена господарською компетенцією і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо позивача як суб’єкта господарювання, отже, не є учасником правовідносин у сфері господарювання, що є предметом регулювання ГК, а тому положення ст. 250 цього Кодексу щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій не поширюється на відносини між СДПІ та ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» при нарахуванні останньому встановленої ст. 4 Закону № 185/94-ВР пені. Строк та порядок застосування податковим органом такої санкції, на думку суду апеляційної інстанції, було врегульовано Законом від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон № 2181-ІІІ).

Погодився апеляційний суд і з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності вчинено ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа» після порушення провадження у справі про його банкрутство, то підстав для застосування ст. 12 Закону № 2343-XII щодо заборони нарахування штрафу та пені протягом дії визначеного ст. 1 цього Закону мораторію на задоволення вимог кредиторів немає.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 вересня 2011 р. постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа», пославшись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР та статей 238, 250 ГК, просило скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 р., справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви позивачем додано постанову Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2007 р. (№ К-7348/06) та ухвали цього суду: від 31 січня 2007 р., від 13 березня 2007 р. (№ К-20980/06), від 13 березня 2008 р. (№ К-17021/06), від 7 травня 2008 р. (№ К-10951/06), від 10 вересня 2009 р. та від 10 лютого 2011 р. (№ К-10970/08-С), в яких зазначені норми права, на думку ТОВ «Авіакомпанія «Дніпроавіа», застосовано касаційним судом по-іншому та правильно.

Так, у справі, що переглядається, касаційний суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, погодився з висновком останнього про те, що датою імпорту товару є дата завершення його митного оформлення, а тому, оскільки митне оформлення імпортованої ТОВ «Авіакомпанія «Дніпро­авіа» продукції здійснене після закінчення встановленого ст. 2 Закону № 185/94-ВР строку для її поставки, то рішення СДПІ про нарахування позивачу передбаченої ст. 4 цього Закону пені є правомірним.

Водночас у судових рішеннях, на які послався заявник, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що датою імпорту товару є дата перетину таким товаром митного кордону України та прийняття його під митний контроль, а не дата оформлення вантажної митної декларації на нього. Судом також зазначено те, що пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР строків є адміністративно-господарською санкцією, застосування якої має відбуватися із дотриманням строків, встановлених ст. 250 ГК.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач відповідно до Закону від 16 квітня 1991 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі — Закон № 959-XII) є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, одним з видів якої згідно зі ст. 4 цього Закону є імпорт.

Відповідно до абз. 14 ст. 1 Закону № 959-XII та абз. 2 підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 р. № 136, імпорт — це купівля українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні ст. 2 Закону № 185/94-ВР передбачає здійснення суб’єктом господарювання імпорту.

При цьому моментом здійснення імпорту відповідно до абз. 38 ст. 1 Закону № 959-XII є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Таким чином, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, про правомірність застосування до позивача санкцій у зв’язку з порушенням строків розрахунків у іноземній валюті є помилковим та не відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України, зокрема у постанові від 4 липня 2011 р. № 21-136а11.

Правова позиція щодо застосування до спірних відносин ст. 250 ГК висловлена у постанові Верховного Суду України від 25 березня 2008 р. № 21-2343во07.

Питання щодо правильності застосування у справі, що переглядається, положень зазначеної статті ГК стосовно строків накладення адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері господарювання може бути вирішене за умови, коли суди, правильно застосувавши норми матеріального права, встановлять факт вчинення такого правопорушення.

У зв’язку з наведеним та відповідно до ч. 2 ст. 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 р. підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 242, 243 КАС, Верховний Суд України постановив:

Заяву ТОВ «Авіакомпанія «Дніпро» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2011 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.