Відповідно до ст. 51 КпАП викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо його вартість на момент учинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При визнанні діяння, вчиненого після 1 січня 2004 р., таким, яке тягне кримінальну відповідальність, — у разі, коли настання відповідальності зумовлене певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — необхідно виходити з того, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, встановленої для відповідного року. Неврахування судом зазначених обставин потягло скасування постанови

Вишгородський районний суд Київської області постановою від 21 березня 2007 р. закрив кримінальну справу щодо К., обвинуваченого за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, у зв’язку з декриміналізацією діяння.

В апеляційному порядку постанова не оскаржувалася.

Органи досудового слідства обвинувачували К. у тому, що він 15 жовтня 2005 р., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, проник на підприємство, звідки намагався повторно таємно викрасти майно на загальну суму 587 грн, проте свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин, оскільки був затриманий працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушив питання про скасування постанови та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність задоволення касаційного подання з таких підстав.

Суд, закриваючи провадження у справі щодо К. у зв’язку з декриміналізацією діяння, послався на те, що вартість майна, яке той намагався таємно викрасти, не перевищувала 600 грн, тому діяння, на яке вчинено замах, не є кримінально караним.

Проте такий висновок суду є неправильним.

Відповідно до Закону від 2 червня 2005 р. № 2635-ІV «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (набрав чинності з 30 червня 2005 р.) ст. 51 КпАП діє в новій редакції, якою передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна. Учинення такого правопорушення, у тому числі повторно та з проникненням у приміщення, вважається дрібним, якщо вартість майна на момент викрадення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи із зазначеного положення кримінальна відповідальність за викрадення чужого майна настає в тому разі, якщо вартість останнього перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, встановлені на момент учинення цих дій.

Згідно з роз’ясненням, даним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб», суди, визнаючи діяння, вчинене після 1 січня 2004 р., таким, яке тягне кримінальну відповідальність, — у разі, коли настання відповідальності зумовлене певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — повинні виходити з того, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, встановленої для відповідного року.

За змістом п. 22.4 ст. 22 Закону від 22 травня 2003 р. № 889-IV«Про податок з доходів фізичних осіб» у 2005 р. розмір неоподатковуваної соціальної пільги становив 50 % від суми податкової соціальної пільги, визначеної в підпункті 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 цього Закону, тобто 131 грн.

Таким чином, суд, з’ясовуючи, чи є діяння, на яке вчинив замах К., кримінально караним, повинен був виходити з того, що на момент учинення діяння викрадення вважалося дрібним, якщо вартість викраденого не перевищувала 393 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що районний суд неправильно застосував кримінальний закон, у зв’язку з чим повернула справу на новий судовий розгляд.