Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 листопада 2005 р. кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілого – адвоката З. на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2005 р.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 1 квітня 2005 р. Г., 1966 р. н., не маючого судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 р. на 5 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого Г. на користь потерпілої М. 2500 грн. та 25000 грн. на відшкодування відповідно матеріальної та моральної шкоди.

Як визнав встановленим суд, 14 січня 2001 р. близько 19-ї години на перехресті вулиць Харківська та Ворошилова м. Мелітополя Г., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків наніс М.О. удари ножем у голову, спину та живіт, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть потерпілого.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2005 р. вирок щодо Г. змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 3 ст. 101 КК України 1960 р. на ст. 124 КК України 2001 р. і за цим законом Г. визначено 2 роки обмеження волі та звільнено його від відбування покарання на підставі п.п. “б”, “е” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р..

Постановлено зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з засудженого, до 10000 грн.

В решті вирок щодо Г. залишено без зміни.

У касаційній скарзі представник потерпілого – адвокат З. просить скасувати ухвалу Апеляційного суду, посилаючись на те, що апеляційна інстанція, не врахувавши обставини справи, помилково дійшла до висновку про те, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні Г. при перевищенні меж необхідної оборони, що призвело до неправильної кваліфікації дій засудженого за ст. 124 КК України 2001 р. та звільнення його від відбування покарання на підставі акту амністії.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, представника потерпілого – адвоката З., потерпілої М., які підтримали касаційну скаргу, міркування прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Кваліфікуючи дії Г. як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони, Апеляційний суд послався на показання засудженого, який протягом всього досудового слідства та у судовому засіданні послідовно стверджував, що ножові поранення потерпілому М.О. він наніс захищаючи своє життя, оскільки потерпілий напав на нього з ножем і він був заляканий насильством, яке в цей день було застосовано до нього з боку потерпілого та інших осіб.

Так, з показань засудженого вбачається, що 14 січня 2001 р. близько 13-ї години М.О. разом з іншими особами безпричинно його побили, заподіявши середньої тяжкості тілесні ушкодження. Увечері того ж дня Г. повернувся до місця конфлікту в пошуках ключів від квартири, припускаючи, що вони могли випасти під час його побиття, де випадково зустрів М.О., який знову почав його бити та душити. Побачивши в руках потерпілого ніж, Г. вихватив його та захищаючись ударив ним М. в живіт, а потім наніс ним ще декілька ударів потерпілому. Коли М. перестав його душити, він втік з місця конфлікту.

Ці показання засудженого відповідають матеріалам справи і підтверджуються, зокрема, вироком Мелітопольського міського суду від 28 січня 2002 р. щодо К., який разом з М.О. та іншими особами побили Г., заподіяв йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, постановою слідчого від 28 вересня 2001 р., якою кримінальну справу щодо М.О. по факту побиття ним та іншими особами Г. закрито на підставі п. 8 ст. 6 КПК України, показаннями свідка Г.О. про те, що її чоловік Г. 14 січня 2001 р. вдень повернувся додому побитий, а коли виявив пропажу ключів від квартири пішов їх шукати; свідків Г. та С. про те, що близько 18-ї години 14 січня 2001 р. М.О. пішов купувати спиртне і більше не повернувся.

Таким чином, виходячи з встановлених судом фактичних обставин, і враховуючи те, що інших доказів, які б спростовували показання засудженого і ставили під сумнів їх правдивість, по справі не зібрано, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що в ситуації, яка склалася, у Г. були підстави побоюватися за своє життя, але діяв він з перевищенням меж необхідної оборони, і заподіяв М.О. тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони.

За таких обставин колегія суддів вважає, що кваліфікація дій засудженого за ст. 124 КК України є правильною, а призначене йому покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Цивільний позов по справі з врахуванням змін, внесених апеляційною інстанцією, вирішено у відповідності з цивільним законодавством.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону по справі не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу представника потерпілого – адвоката З. залишити без задоволення.