Згідно зі ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 207 цього Кодексу суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.
Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
Водночас пред’явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (статті 121, 122 ЦПК України), за винятком передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 207 цього Кодексу обов’язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді

Позивач просив визнати неправомірними дії Банку щодо підвищення процентної ставки за користування кредитом, зобов’язати відповідача зарахувати сплачені ним кошти як погашення основної заборгованості за кредитом, провести операцію щодо зниження процентної ставки та визнати недійсними пункти 2.6, 2.6.1, 2.6.2 договору кредиту від 3 квітня 2007 р., якими Банку надано право підвищувати розмір процентної ставки.

Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 26 травня 2009 р. позовну заяву З. залишив без розгляду з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 2 вересня 2009 р. ухвалу місцевого суду скасував і постановив передати справу на новий розгляд до того ж суду.

У касаційній скарзі Банк просив скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, пославшись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що право на передачу спору на розгляд третейського суду реалізується в разі наявності взаємного волевиявлення сторін, натомість позивач не виявив бажання скористатися таким правом, а тому угоди сторін про передачу спору на розгляд третейського суду немає. Отже, немає й підстав для залишення позову З. без розгляду. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував ст. 207 ЦПК для залишення позову без розгляду в попередньому судовому засіданні, хоча ця процесуальна норма застосовується для вирішення такого питання під час судового розгляду.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

У ст. 2 Закону від 11 травня 2004 р. № 1701-IV «Про третейські суди» (далі — Закон № 1701-IV) зазначено, що третейська угода — це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 Закону № 1701-IV).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Водночас пред’явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (статті 121, 122 ЦПК), за винятком передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 207 цього Кодексу обов’язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.

Укладений між сторонами договір кредиту від 3 квітня 2007 р. містить третейське застереження: згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору сторони домовилися, що всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв’язку з укладенням та виконанням положень цього договору, вирішуються шляхом переговорів, якщо ж сторони не дійшли згоди таким шляхом — спір розглядається третейським суддею.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2009 р. провадження у справі за позовом З. було відкрито, в попередньому судовому засіданні 26 травня 2009 р. відповідач заперечив проти вирішення спору в суді.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК, виходив із того, що між сторонами укладено договір про передачу спору до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Вирішуючи зазначене питання, суд не порушив норм процесуального права.

Апеляційний суд помилково скасував ухвалу місцевого суду, безпідставно вважаючи, що між сторонами немає угоди про передачу спору до третейського суду, й не звернув уваги на те, що залишення позову без розгляду за п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК є обов’язком суду в разі надходження саме від відповідача до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.

Вирішення судом першої інстанції питання про залишення позову без розгляду в попередньому судовому засіданні саме по собі не свідчить про відсутність підстав для того, щоб застосувати положення п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК, оскільки Банк висловив свою думку з приводу вирішення спору в суді й заперечив проти цього.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Банку задовольнила: ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 вересня 2009 р. скасувала й залишила в силі ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2009 р.