Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування, чи збереглася державна частка у статутному фонді відкритого акціонерного товариства, оскільки від зазначеної обставини залежить поширення на останнє дії ст. 72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” та ст. 65 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, якими передбачено сплату державі частини чистого прибутку суб’єктами господарювання, у статутному фонді яких їй належать частки (акції, паї). При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб’єкта господарювання, в якому їй належить 100 % акцій. Власником цього пакета акцій стає зазначений суб’єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб’єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу
5 листопада 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (утворена в результаті поділу Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області; далі — МДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Збаражгаз” (далі — ВАТ “Збаражгаз”) до МДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У лютому 2006 р. ВАТ “Збаражгаз” звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області від 22 липня 2005 р. № 0000502301/0, яким позивачу визначено суму зобов’язання зі сплати частини прибутку до Державного бюджету України — 39 тис. 840 грн — та накладено на нього штрафні (фінансові) санкції в сумі 17 тис. 552 грн. Пізніше позивач змінив свої вимоги, порушивши питання про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Господарський суд Тернопільської області постановою від 3 березня 2006 р., яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 листопада 2007 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами МДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просить Верховний Суд України ухвалені у справі судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2008 р. у справі за аналогічним позовом, у якій по-іншому застосовано одну й ту саму норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 72 Закону України від 27 листопада 2003 р. № 1344-IV “Про Державний бюджет України на 2004 рік” установлено, що господарські організації, зокрема акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 р. та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У ст. 65 Закону України від 23 грудня 2004 р. № 2285-IV “Про Державний бюджет України на 2005 рік” зазначено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об’єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2004 р. (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 р., з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до ст. 72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”) та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 р. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Таким чином, до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія статей 72, 65 згаданих законів, віднесено, зокрема, господарські товариства, у статутному фонді яких державі належить пакет акцій. При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб’єкта господарювання, в якому їй належить 100 % акцій. Власником цього пакета акцій стає зазначений суб’єкт господарювання. Поняття власності держави і власності такого суб’єкта не є тотожними, оскільки ця власність належить різним особам, самостійним учасникам цивільного обігу.

Приймаючи оспорюване податкове повідомлення рішення, МДПІ виходила з того, що держава є власником пакета акцій ВАТ “Збаражгаз”.

Суди ж на обґрунтування своїх рішень послалися, зокрема, на відсутність державної частки у статутному фонді позивача. При цьому вони порушили вимоги процесуального закону про належність і допустимість доказів та неповно дослідили останні.

Суди виходили з того, що частка держави (32,589 %) у статутному фонді ВАТ “Збаражгаз”, заснованого рішенням Державного комітету України по нафті і газу від 31 травня 1994 р. № 226 у результаті перетворення державного підприємства по газопостачанню та газифікації у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств”, була передана до статутного фонду Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, створеної відповідно до Указу Президента України від 25 лютого 1998 р. № 151/98 “Про реформування нафтогазового комплексу України”.

Дійсно, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 “Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” передбачено, що статутний фонд компанії формується шляхом передачі до нього, зокрема, залишених у державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, зазначених у додатку 2 до цієї постанови, серед яких і ВАТ “Збаражгаз”, а п. 8 цієї постанови зобов’язано Фонд державного майна України у двомісячний термін передати ці акції до статутного фонду компанії.

Однак суди не встановили факту передачі акцій, які належали державі у статутному фонді ВАТ “Збаражгаз”, до статутного фонду Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”. Їх посилання як на докази відсутності державної частки у статутному фонді позивача на листи Регіонального відділення Фонду державного майна України у Тернопільській області та Відділу інвестиційного бізнесу Тернопільської філії “ПриватБанку” не обґрунтовані з точки зору допустимості таких доказів, тобто не відповідають положенням ст. 70 КАС.

Отже, судами належним чином не з’ясовано, чи збереглася державна частка у статутному фонді позивача. Зазначена обставина є предметом доказування і підлягає обов’язковому встановленню, оскільки має значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 159 КАС судове рішення має бути законним і обґрунтованим (ч. 1); законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2), обґрунтованим — рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3).

З урахуванням наведеного скарга МДПІ підлягає задоволенню, ухвалені у справі судові рішення — скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, зокрема, що відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 39 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV “Про цінні папери та фондовий ринок” інформація про власників великих пакетів (10 % і більше) акцій є відкритою й оприлюднюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом розміщення в загальнодоступній інформаційній базі даних цієї комісії про ринок цінних паперів.

Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу МДПІ задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2007 р., ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 р., постанову Господарського суду Тернопільської області від 3 березня 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.