У зв’язку з тим, що витрати позивача на придбання втраченої понад установлені нормативи електроенергії, не належать до складу валових витрат, суми податку на додану вартість, сплачені в ціні її придбання, не підлягають включенню до податкового кредиту*

1 вересня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі — СДПІ) справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі — ВАТ) до СДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У листопаді 2004 р. ВАТ звернулося до суду із позовними заявами, в яких просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ від 21 липня 2004 р. № 00002100203/0 (далі — повідомлення-рішення № 00002100203/0) і від 7 жовтня 2004 р. № 0000210203/2 (далі — повідомлення-рішення № 0000210203/2). Господарський суд Запорізької області, керуючись ст. 58 ГПК, об’єднав ці заяви в одне провадження.

У позові ВАТ зазначено, що на підставі акта комплексної документальної перевірки від 19 липня 2004 р. № 14/32-03-00130926 СДПІ прийняла повідомлення-рішення № 00002100203/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі — ПДВ) у розмірі 27 млн 581 тис. 780 грн 63 коп., а саме: 18 млн 387 тис. 853 грн 75 коп. основного платежу і 9 млн 193 тис. 926 грн 88 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду повторної скарги до Державної податкової адміністрації у Запорізькій області відповідач прийняв повідомлення-рішення № 0000210203/2, яким йому визначено податкове зобов’язання з ПДВ на суму 37 млн 809 тис. 687 грн 50 коп., а саме: 25 млн 206 тис. 458 грн 33 коп. основного платежу і 12 млн 603 тис. 229 грн 17 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

На думку СДПІ, ВАТ порушило вимоги підпункту 5.2.1 п. 5.2 і п. 5.9 ст. 5 Закону від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон № 334/94-ВР), а також підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон № 168/97-ВР).

Вважаючи ці висновки відповідача безпідставними, а свої дії правомірними, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 7 квітня 2005 р., залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27 січня 2006 р., позов задовольнив частково — визнав недійсним оспорюване повідомлення-рішення № 0000210203/2, а в іншій частині провадження у справі припинив.

Ухвалою від 14 березня 2007 р. Вищий адміністративний суд України зазначені судові рішення залишив без змін.

У поданій до Верховного Суду України скарзі СДПІ, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, просила скасувати ухвалені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Розглядаючи справу, суди дійшли висновку, що протягом звітних періодів ВАТ правомірно включило у повному обсязі до складу валових витрат вартість електричної енергії згідно з податковими накладними і рахунками державного підприємства «Енергоринок» і не зменшило при цьому валові витрати на суму понаднормативних втрат електричної енергії, яка не була використана в його господарській діяльності та не пройшла через лічильники споживачів, а суми ПДВ, сплачені при її придбанні, — віднесло до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п. 5.1, підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3—5.7 зазначеної статті.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 р. (справа № 21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства. Наведені вимоги є також обов’язковими для підприємств, метою діяльності яких є роздрібний продаж електричної енергії, придбаної оптом. Визначальною ознакою віднесення понаднормативних втрат електроенергії до складу валових витрат вважається її безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

У зв’язку з тим, що витрати ВАТ на придбання втраченої понад установлені нормативи електроенергії, не належать до складу валових витрат, суми ПДВ, сплачені в ціні її придбання, не підлягають включенню до податкового кредиту.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 37 млн 809 тис. 687 грн 50 коп., а саме: 25 млн 206 тис. 458 грн 33 коп. основного платежу і 12 млн 603 тис. 229 грн 17 коп. штрафних (фінансових) санкцій, є неправомірними. Водночас обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, є рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині припинення провадження у справі про визнання недійсним повідомлення-рішення № 00002100203/0.

Оскільки при вирішенні справи суди повно, всебічно і правильно встановили її обставини, але неправильно застосували норми матеріального права, ухвалені ними судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу СДПІ задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2007 р., ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 27 січня 2006 р., рішення Господарського суду Запорізької області від 7 квітня 2005 р. скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення СДПІ від 7 жовтня 2004 р. № 0000210203/2, у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.

* Публікується повний текст судових рішень з незначною редакційною правкою.