На момент проведення приватизації державного підприємства гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони на це не існувало

У грудні 2008 р. прокурор Гагарінського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Фонду державного майна України (далі — ФДМУ), третя особа — відкрите акціонерне товариство «Мусон» (далі — ВАТ), про визнання недійсним наказу ФДМУ від 1 квітня 1996 р. № 38-АТ «Про створення холдингової компанії «Мусон» (далі — наказ № 38-АТ) зі змінами, внесеними наказом від 11 вересня 1998 р. № 1749 «Про внесення доповнень до наказу Фонду № 38-АТ від 1 квітня 1996 року» (далі — наказ № 1749), щодо передачі у власність ВАТ гуртожитку в м. Севастополі.

На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що наказом № 38-АТ державне підприємство завод ім. В.Д. Калмикова (далі — ДП) перетворено на ВАТ, а наказом № 1749 попередній наказ доповнено п. 4 про затвердження переліку майна, що передається у власність ВАТ, до якого згідно з додатком включено і зазначений гуртожиток на 216 місць (інв. № 1061).

Оскільки об’єкт було передано у власність ВАТ всупереч вимогам законів від 4 березня 1992 р. № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (далі — Закон № 2163-XII), від 19 червня 1992 р. № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон № 2482-XII)² та ЖК, згідно з якими гуртожитки не підлягають приватизації, прокурор просив про задоволення позову.

Справу суди розглядали неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 22 квітня 2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2010 р., позов задоволено.

Вищий господарський суд України постановою від 23 листопада 2010 р. зазначені судові рішення залишив без змін. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до п. 9 ст. 8 Закону № 2482-XII та ч. 2 ст. 3 Закону № 2163-XII заборонено приватизацію об’єктів державного житлового фонду, а в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад, а оскільки відповідно до статей 4—6 ЖК гуртожитки належать до об’єктів державного житлового фонду, то згідно з вимогами ст. 2 Закону № 2482-XII приватизації не підлягають. Разом із тим положеннями цього Закону не встановлювався порядок приватизації об’єктів державного житлового фонду, що знаходиться у повному господарському віданні підприємств, і не передбачалося набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 р. з підстав, передбачених п. 1 ст. 111¹⁶ ГПК, ВАТ просило скасувати зазначену постанову, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень законів № 2163-XII та № 2482-XII.

На обґрунтування заяви додано постанови Вищого господарського суду України, прийняті ним при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, зокрема в справах: № № 11/465, 09-03-05/2867, 3/372-30/328, 2-29/5095-2006, 2-1/17489-2007.

За результатами розгляду касаційних скарг у цих справах Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі положення закону, дійшов висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи суд установив, що відповідно до указів Президента України від 26 листопада 1994 р. № 699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів», від 11 травня 1994 р. № 224/94 «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» та на підставі поданих комісією з підготовки до приватизації документів ФДМУ видав наказ № 38-АТ, згідно з яким ДП перетворено на ВАТ. Також затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП станом на 1 грудня 1995 р., складений відповідно до Методики оцінки вартості об’єктів приватизації (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 р. № 36; у редакції, чинній на момент приватизації державного підприємства; далі — Методика).

Наказом № 1749 наказ № 38-АТ було доповнено п. 4 про затвердження переліку майна, що передається у власність ВАТ, до якого згідно з додатком включено і зазначений гуртожиток на 216 місць (інв. № 1061).

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідно до вимог ст. 5 Закону від 4 березня 1992 р. № 2163-XII «Про приватизацію майна державних підприємств» (далі — Закон № 2163-XII у редакції, чинній на час приватизації державного підприємства) ¹, ст. 3 Закону № 2163-XII, ст. 2 Закону № 2482-XII, статей 4—6 ЖК гуртожитки є об’єктами державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, та передаються у комунальну власність.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною 1 ст. 5 № 2163-XII у редакції, чинній на час приватизації державного підприємства, встановлено, що до об’єктів державної власності, які підлягають приватизації, належить, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є одними (цілісними) майновими комплексами.

Дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються (ч. 2 ст. 3 зазначеного Закону).

Пунктом 39 Методики визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону № 2482-XII, а також на вартість об’єктів, що не підлягають приватизації.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 цього Закону до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, належав житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону № 2482-XII).

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до п. 2 цього Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, було внесено постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 695.

Отже, на момент проведення приватизації ДП гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони на це не існувало.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про те, що гуртожитки є об’єктами державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, та передаються у комунальну власність, не ґрунтується на вимогах законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Ураховуючи зазначене та керуючись статтями 111²³—111²⁵ ГПК, Верховний Суд України постановив заяву ВАТ задовольнити: постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.

¹ Закон «Про приватизацію майна державних підприємств» у новій редакції (зміни внесено відповідно до Закону від 19 лютого 1997 р. № 89/97-ВР) має назву «Про приватизацію державного майна».