Встановивши, що ухвалою суду першої інстанції залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку для оскарження заяву боржника про скасування судового наказу та що в апеляційному порядку оскаржена саме ця ухвала, апеляційний суд, переглядаючи справу, безпідставно вийшов за межі оскарження, скасував не тільки ухвалу про залишення заяви без розгляду, а й судовий наказ, і відмовив у прийнятті заяви про видачу судового наказу, хоча обґрунтованість прийняття до розгляду судом першої інстанції такої заяви та питання скасування самого судового наказу предметом апеляційного розгляду не було.
При цьому питання дотримання строку на подачу до суду заяви про скасування судового наказу, з приводу чого саме і була подана апеляційна скарга, апеляційним судом взагалі не розглядалось

20 червня 2007 р. заяву Банку задоволено: Подільський районний суд м. Києва видав судовий наказ від 20 червня 2007 р. № 2-Н-407/07 про стягнення з М. на користь Банку 86 тис. 197 грн заборгованості за кредитним договором та 446 грн на повернення судових витрат.

М. звернулася до цього ж суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу.

Подільський районний суд м. Києва ухвалою від 5 жовтня 2007 р. заяву М. залишив без розгляду з підстав пропуску встановленого десятиденного строку на подачу заяви.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 17 грудня 2007 р. апеляційну скаргу М. на вказану ухвалу районного суду задовольнив частково: наказ Подільського районного суду м. Києва від 20 червня 2007 р. № 2-Н-407/07 про стягнення з М. 86 тис. 197 грн заборгованості за кредитним договором та 446 грн судових витрат й ухвалу цього ж суду від 5 жовтня 2007 р. скасував та постановив відмовити у прийнятті заяви Банку про видачу судового наказу щодо стягнення з М. грошових коштів.

У касаційній скарзі Банк просив скасувати зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, пославшись на порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Скасовуючи ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2007 р., відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу Банку та скасовуючи наказ цього ж суду від 20 червня 2007 р. про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд послався на те, що між сторонами існує спір про право.

Проте такий висновок суд зробив з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах наведених в апеляційній скарзі доводів та заявлених у суді першої інстанції вимог.

Процесуальні межі розгляду справи судом апеляційної інстанції — це обсяг перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, обмежений наведеними в апеляційній скарзі доводами.

Подільський районний суд м. Києва ухвалою від 5 жовтня 2007 р. залишив заяву боржника про скасування судового наказу без розгляду у зв’язку з пропуском строку для оскарження судового наказу.

В апеляційній скарзі М. просила скасувати цю ухвалу місцевого суду та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Проте апеляційний суд, скасовуючи зазначену ухвалу суду, вийшов за межі оскарження, скасувавши також судовий наказ і відмовивши у прийнятті заяви, хоча питання про прийняття до розгляду судом першої інстанції заяви про видачу судового наказу та скасування самого судового наказу не було предметом апеляційного розгляду.

При цьому питання про дотримання строку на подачу заяви до суду першої інстанції про скасування судового наказу, з приводу чого була подана апеляційна скарга, апеляційний суд взагалі не розглядав.

Крім того, скасовуючи судовий наказ, апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач заявив вимоги про стягнення з боржника М. грошових коштів, які ґрунтуються на правочині, вчиненому в письмовій формі, що передбачено ст. 96 ЦПК.

З огляду на викладене, керуючись статтями 336, 342—344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Банку задовольнила: ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2007 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.