Оскільки суди всупереч нормам процесуального права, зокрема статтям 86, 159 КАС, не з’ясували повно та всебічно обставини справи, ухвалені ними рішення визнано необґрунтованими і скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції

21 жовтня 2008 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі — ДПІ) справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Девітакс” (далі — ТОВ) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У листопаді 2005 р. ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2005 р. № 0000542301/0, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток — 272 млн 828 тис. 197 грн 75 коп., з яких 139 млн 831 тис. 351 грн 71 коп — основний платіж і 132 млн 996 тис. 846 грн 4 коп — штрафні (фінансові) санкції. На обґрунтування своїх вимог позивач послався на підпункт 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі — Закон № 334/94-ВР), на підставі якого його витрати як комісіонера було відображено в податковому обліку як витрати на придбання цінних паперів (векселів), переданих йому в розрахунок за послуги, надані ним за договорами комісії.

Господарський суд м. Києва постановою від 14 березня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2006 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2007 р., позов задовольнив.

Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ правомірно відобразило в декларації з податку на прибуток доходи і витрати від операцій із цінними паперами. Зокрема, суму, на яку отримано за актами приймання-передачі векселі від комітентів, а саме 839 млн 165 тис. 319 грн 41 коп., що включає в себе суму комісійної винагороди, зазначено в рядку 3.2 “витрати звітного періоду від операцій з векселями” додатку КЗ “Розрахунок фінансових результатів операцій із цінними паперами, корпоративними правами та деривативами” до рядка 01.4 цієї декларації. Суму 559 млн 391 тис. 213 грн 72 коп., на яку було відчужено векселі на день подання зазначеної декларації і яку було перераховано на погашення кредиту, використаного для придбання комісійних товарів, віднесено на “доходи звітного періоду від операцій з векселями” (рядок 3.1 зазначеного вище додатку КЗ). При цьому фінансовий результат від операцій із цінними паперами дорівнює “0”, а на балансі позивача залишилися векселі на суму 279 млн 774 тис. 105 грн 69 коп.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2007 р. у зв’язку з неоднаковим застосуванням однієї й тієї самої норми права судом касаційної інстанції.

Скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що набуття векселів позивачем (комісіонером) було для нього придбанням товару (векселів), а для комітента — передачею права власності на товар за компенсацію у вигляді погашення заборгованості за договором комісії. Тобто суди вважали, що позивач здійснив операцію із придбання цінних паперів (векселів), яка підпадає під регулювання п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

На підставі такого висновку судами було застосовано підпункт 7.6.3 зазначеного пункту, згідно з яким витратами за операціями із цінними паперами є сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, що виникає у зв’язку з таким придбанням.

Проте, як убачається з матеріалів справи, сума 559 млн 391 тис. 213 грн 72 коп., яку отримав платник податку від продажу придбаних у комітентів векселів, була перерахована ним на погашення кредиту, використаного для придбання комісійних товарів на користь комітентів.

Відповідно до п. 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню (підпункт 7.9.1) і так само не включаються до валових витрат (підпункт 7.9.2) кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку із залученням ним майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Таким чином, сума 559 млн 391 тис. 213 грн 72 коп. не підлягала включенню до складу валових витрат і валових доходів ТОВ, оскільки вона була отримана для оплати комісійних товарів за рахунок комітента і належала до валових витрат останнього як витрати на придбання комісійних товарів, а не була його доходом від продажу цінних паперів.

З огляду на наведені обставини суди дійшли помилкового висновку про правильність включення зазначеної суми до складу витрат позивача на підставі підпункту 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Суди мали оцінити правильність оподаткування операції з набуття ТОВ векселів на суму 279 млн 774 тис. 105 грн 69 коп., які залишилися на його балансі після розрахунку за кредитом, використаним на придбання комісійних товарів. Проте вони не встановили цю обставину шляхом перевірки доказів і не дослідили її, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду судам слід виходити з такого.

Згідно з підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку — дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Частиною 3 ст. 4 Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ “Про обіг векселів в Україні” встановлено, що в разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Передача векселів на суму 279 млн 774 тис. 105 грн 69 коп. є відшкодуванням витрат комісіонера та комісійною винагородою за надані ним комітентам послуги і припиняє зобов’язання за комісійними договорами.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ДПІ задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2007 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2006 р. та постанову Господарського суду м. Києва від 14 березня 2006 р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.