Оскільки Конституцією, законами України «Про статус народного депутата України» та «Про комітети Верховної Ради України», що визначають правовий статус та обсяг повноважень, народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, то вони не можуть бути суб’єктами звернення до суду з адміністративним позовом з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління

1 грудня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Калєтніка І.Г. справу за позовом Калєтніка І.Г., Москаля Г.Г., Джиги М.В., Буджерака О.О. до Президента України, третя особа — Дурдинець Т.Ю., про визнання незаконним Указу Президента України від 19 жовтня 2007 р. № 985/2007 «Про призначення Т. Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України–начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» (далі — Указ), встановила:

У вересні 2008 р. Калєтнік І.Г., Москаль Г.Г., Джига М.В. та Буджерак О.О. звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати незаконним Указ. Зазначили, що вони є народними депутатами України: Калєтнік І.Г. — головою Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (далі — Комітет), Москаль Г.Г. — його першим заступником, Джига М.В. та Буджерак О.О. — заступниками.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що на порушення вимог ч. 4 ст. 10 Закону від 30 червня 1993 р. № 3341-XII «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (далі — Закон № 3341-XII) оскаржуваний Указ виданий Президентом України на підставі подання виконуючого обов’язки Голови СБУ без погодження з Комітетом. Позивачі також послалися на те, що при виданні Указу Президентом України не дотримано вимог Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 р. № 970/2006, зокрема пунктів 7 та 15 зазначеного Положення, відповідно до яких останній мав повернути до СБУ не погоджене з Комітетом подання про призначення Дурдинця Т.Ю. як таке, що підготовлено та внесено з порушенням вимог, передбачених законами України.

Вказуючи, що в цьому випадку має місце спір між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, право на звернення до суду з таким позовом обґрунтовували наявністю в них як у членів Комітету владних повноважень з виконання організаційних та контрольних функцій у сфері боротьби з корупцією, що надані їм як народним депутатам законами від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі — Закон № 2790-XII) та від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» (далі — Закон № 116/95-ВР).

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 4 листопада 2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 липня 2009 р. касаційну скаргу представника Президента України задовольнив, рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасував та прийняв нове — про відмову в задоволенні позову.

У скарзі до Верховного Суду України Калєтнік І.Г., пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм законів № 3341-XII і № 116/95-ВР, порушив питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2009 р. та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2008 р. й ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 р.

Заслухавши представників сторін та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Суди всіх інстанцій встановили, що предметом оскарження у справі, що розглядається, є Указ Президента України з кадрового питання, тобто акт індивідуальної дії, чинність якого поширюється лише на осіб, яких він стосується.

Згідно зі ст. 104 КАС до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відкриваючи провадження у справі та проводячи її розгляд, суди всіх інстанцій виходили з того, що позивачі як народні депутати України є суб’єктами владних повноважень і спір, що виник між ними та Президентом України, є спором між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

З таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС визначено, що суб’єкт владних повноважень — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Обсяг повноважень та правовий статус народних депутатів України визначаються: Конституцією та законами України № 2790-ХІІ та № 116/95-ВР.

Системний аналіз зазначених законів свідчить про те, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути суб’єктами звернення з позовом з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

Отже, із зазначеним позовом звернулися не ті особи, яким належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

З урахуванням наведеного та відповідно до вимог ч. 2 ст. 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового — про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Калєтніка І.Г. задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2008 р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 р. та постанову Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2009 р. скасувати.

У задоволенні позову Калєтніку І.Г., Москалю Г.Г., Джизі М.В., Буджераку О.О. відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.