Розглядаючи справи про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 290 КК України, слід ураховувати положення Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку, відповідно до якого ідентифікаційний номер транспортного засобу є структурним поєднанням буквено-цифрових символів, який присвоюється виробником транспортного засобу з метою ідентифікації останнього і наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі стандартами.
Номерний знак транспортного засобу не є ідентифікаційним номером, тому керування зазначеним засобом з номерним знаком, що не належить цьому засобу, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 121 КпАП, а не злочину, відповідальність за який встановлена ст. 290 КК України

Кодимський районний суд Одеської області вироком від 4 квітня 2007 р. виправдав П. за ст. 290 КК за відсутністю в його діях складу злочину.

Органи досудового слідства обвинувачували П. у тому, що він у грудні 2006 р. без дозволу органів Державної автомобільної інспекції замінив на своєму мотоциклі, належним чином не зареєстрованому в цих органах, ідентифікаційний номер, а саме встановив на транспортному засобі знайдений номерний знак.

Суд, виправдовуючи П., вказав, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 290 КК, оскільки цією статтею встановлена відповідальність за знищення, підробку або заміну ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі чи кузова або заміну без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу, а таким номером є упорядкована послідовність знаків, нанесена заводом-виробником і призначена для ідентифікації транспортних засобів.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 26 червня 2007 р. зазначений вирок залишив без змін.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, порушив питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з необґрунтованим виправданням П. При цьому він послався на Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388).

Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях П. складу злочину, передбаченого ст. 290 КК, ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку доказах, що об’єктивно досліджені та належно оцінені в судовому засіданні.

Ці висновки підтверджені положенням Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку (затверджена наказом МВС України від 10 листопада 2005 р. № 987, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2005 р. за № 1424/11704; зі змінами, внесеними згідно з наказом МВС України від 29 вересня 2007 р. № 364), відповідно до якого ідентифікаційний номер (позначення) транспортного засобу — це структурне поєднання буквено-цифрових символів. Присвоюється виробником транспортного засобу з метою ідентифікації останнього та наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі стандартами.

Отже, номерний знак транспортного засобу не є ідентифікаційним номером, тому, як правильно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, за керування водієм вказаним засобом з номерним знаком, що не належить цьому засобу, передбачена адміністративна (ч. 4 ст. 121 КпАП), а не кримінальна відповідальність.

Посилання прокурора на Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок визнано безпідставним, оскільки в цьому нормативному акті немає визначення поняття «ідентифікаційний номер».

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційного подання прокурора відмовила.