Рішення судів про задоволення позову є помилковими, оскільки заявлена позивачем вимога — зобов’язати податкові органи надати управлінню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету, — є нічим іншим, як вимогою про підтвердження наявності факту (встановлення факту), що має юридичне значення, а отже, не підлягає розгляду в адміністративному суді. Оскільки в разі невідшкодування бюджетної заборгованості з цього податку право платника порушується неодержанням коштів з бюджету, способом захисту має бути вимога про їх стягнення
ПОСТАНОВА
Іменем України
1 вересня 2009 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (далі — ОДПІ) справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Бром» (далі — ВАТ) до ОДПІ про зобов’язання вчинити дії, встановила:
У жовтні 2007 р. ВАТ звернулося до суду з позовом, в якому просило зобов’язати відповідача надати Красноперекопському управлінню державного казначейства Головного управління державного казначейства України в АР Крим висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету.
Господарський суд АР Крим постановою від 17 січня 2008 р., залишеною без змін ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 березня 2008 р. і Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2009 р., позов задовольнив.
У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ОДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), просила Верховний Суд України скасувати всі ухвалені судові рішення та закрити провадження у справі. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач послався на постанову Верховного Суду України від 17 червня 2008 р. у справі за аналогічним позовом, у якій, на думку скаржника, по-іншому застосовано одну й ту саму норму права.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про їх обґрунтованість.
Заявлена позивачем вимога — зобов’язати ОДПІ надати управлінню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету, є нічим іншим, як вимогою про підтвердження наявності факту (встановлення факту), що має юридичне значення, а отже, не підлягає розгляду в адміністративному суді.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Якщо ця обставина буде встановлена під час розгляду справи, то згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 цього Кодексу суд закриває провадження у справі.
Таким чином, рішення судів, якими було зобов’язано відповідача надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими.
З урахуванням наведеного скарга ОДПІ підлягає задоволенню, ухвалені у справі судові рішення — скасуванню із закриттям у ній провадження.
Керуючись статтями 241—244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Скаргу ОДПІ задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2009 р., ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 березня 2008 р. і постанову Господарського суду АР Крим від 17 січня 2008 р. скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.