Відповідно до п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 2 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, підприємства та організації здійснюють покриття фактичних витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»

13 лютого 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) до закритого акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» (далі — ЗАТ) про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, встановив:

У березні 2008 р. управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з ЗАТ заборгованості з відшкодування понесених позивачем у 2007 р. витрат на виплату і доставку пенсії, призначеної відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі — Закон № 1788-XII) працівнику відповідача Чичкану М.М. за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі — список № 2), затвердженим Кабінетом Міністрів України, у сумі 5 тис. 950 грн 69 коп.

Господарський суд Чернігівської області постановою від 17 квітня 2008 р. у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2009 р. позов задовольнив частково: постановив стягнути з ЗАТ 5 тис. 516 грн 29 коп. фактичних витрат на виплату і доставку пенсії Чичкану М.М. пропорційно до набутого ним пільгового стажу роботи на Менській ремонтно-будівельній дільниці, яка до 7 квітня 1999 р. була структурним підрозділом позивача і не мала статусу юридичної особи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 вересня 2011 р. постанову апеляційного суду залишив без змін, погодившись із висновком останнього про те, що за правилами п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону від 9 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 1058-IV) та відповідно до п. 1 ст. 2 Закону від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 400/97-ВР) ЗАТ зобов’язане відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах працівнику за списком № 2.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ЗАТ, пославшись на неоднакове застосування касаційним судом положень Закону № 1058-IV та Закону № 1788-XII, просило скасувати ухвалені у справі судами апеляційної та касаційної інстанцій рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 р. у справі за позовом управління ПФУ в Коропському районі Чернігівської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Покошицьке» про стягнення невідшкодованих сум витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

У зазначеній ухвалі касаційний суд зазначив, що відповідач не зобов’язаний відшкодовувати витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII працівникам за списком № 2, оскільки ч. 2 цієї статті, яка передбачала покриття підприємствами та організаціями витрат на виплату і доставку пенсій, призначених згідно з пунктами «б»—«з» ст. 13 Закону № 1788-XII, була виключена на підставі Закону від 17 лютого 2000 р. № 1461-III «Про внесення змін до деяких законів України». Отже, на момент набрання чинності Законом № 1058-IV обов’язку з відшкодування ПФУ таких витрат на підприємства та організації не покладалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом п. 2 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абз. 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом № 400/97-ВР, відповідно до пунктів 1 та 2 ст. 1 якого відповідач є платником збору на обов’язкове державне пенсійне забезпечення.

Відповідно до абз. 4 п. 1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 ст. 1 цього Закону, <…> об’єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»—«з» ст. 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону.

Абзацом 3 п. 1 ст. 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про обов’язок ЗАТ відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату і доставку пенсії, призначеної працівнику відповідача відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 31 січня 2011 р. № 21-69а10.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ЗАТ відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.