Ухвалу апеляційного суду скасовано, оскільки суд без належного дослідження обставин справи зробив неправильний висновок про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та закриття провадження у справі про злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, лише з тих підстав, що у матеріалах відповідної справи є нескасована постанова органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи за тим самим фактом

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя вироком від 2 червня 2010 р. засудив К.Р. за ч. 1 ст. 125 КК до штрафу в розмірі 510 грн.

К.Р. визнано винним у тому, що він 27 квітня 2009 р. приблизно о 17-й год. в квартирі, на ґрунті особистих неприязних стосунків, завдав декілька ударів кулаком в обличчя К.Л., схопив її за ліву руку і вдарив нею кілька разів об одвірок. Він також завдав ударів кулаком в обличчя, по руках, ногах і спині малолітньої К.К., 2 березня 2005 р.н. Внаслідок цих дій було спричинено К.Л. синці й рани на обличчі та руці, а К.К. — синці, садна в області грудної клітини, на руках і ногах, які кваліфіковано як легкі тілесні ушкодження.

На користь К.Л. постановлено стягнути з К.Р. 2 тис. 384 грн 60 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 19 липня 2010 р. вирок скасував, а справу закрив. Своє рішення суд мотивував тим, що у справі є нескасована постанова органу дізнання про відмову в порушенні справи за тим самим фактом.

У касаційній скарзі представник потерпілої — Д., як убачається з її змісту, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд. Він вважав, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив підвідомчість органу, уповноваженого постановляти рішення у цій справі, через що позбавив потерпілу можливості звернутися до суду із заявою про порушення кримінальної справи на загальних підставах.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 2 КПК особа вправі очікувати від органів державної влади реалізацію права на справедливе, ефективне та необхідне правосуддя, забезпечення можливості судового захисту своїх прав та свобод у порядку та з підстав, установлених законом.

Відповідно до ст. 27 КПК особа, яка вважає, що потерпіла від одного із злочинів, передбачених цією нормою закону, може звернутися до суду зі скаргою про порушення кримінальної справи. У таких справах вона має право підтримувати обвинувачення в судовому засіданні або відмовитися від обвинувачення, що є підставою для закриття справи (справи приватного обвинувачення). Щодо цієї категорії справ Пленум Верховного Суду України у постанові від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» зазначив, що суди не повинні допускати фактів необґрунтованої відмови у порушенні цих справ, і орієнтував на те, що правильний, відповідно до вимог матеріального та процесуального закону, розгляд справ цієї категорії є однією з умов здійснення права громадян на судовий захист від посягань на їх здоров’я, честь і гідність.

За наявності скарги потерпілого суддя згідно зі ст. 251 КПК має прийняти одне з рішень, передбачених цією статтею. Зокрема, у разі наявності для того підстав може відмовити в порушенні кримінальної справи або ж направити скаргу за належністю прокурору. Коли ж даних, які вказують на вчинення злочину, достатньо, порушує кримінальну справу і призначає її до розгляду. При цьому в питанні про достатність підстав для порушення справи суддя повинен виходити з положень ст. 94 КПК про те, що це мають бути певні факти, явища, поведінка чи інші обставини, які містять ознаки протиправності й зазначені в обсязі, необхідному для початку процедури дослідження їх правової природи та встановлення причинно-наслідкового зв’язку в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

Із змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що підставою для скасування вироку та закриття справи переважно стала нескасована постанова органу дізнання від 14 травня 2009 р. про відмову в порушенні кримінальної справи, яка була ухвалена за наслідками розгляду заяви К.Л. за тим самим фактом, щодо якого постановлено оскаржений вирок.

Справді, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК нескасована постанова органу дізнання, слідчого чи прокурора може бути підставою для закриття справи.

Однак наявність цієї постанови суд не повинен був сприймати вибірково, вузько й в одному вимірі, без урахування процесуальних особливостей провадження у справах приватного обвинувачення. Зважаючи на обов’язковість постанови органу дізнання, апеляційний суд водночас мав би дослідити її в сукупності з іншими обставинами справи та з урахуванням змісту постанови в рамках процесуального закону дати їй правову оцінку і прийняти відповідне рішення.

Зокрема, апеляційний суд мав би звернути увагу на те, що у цій постанові не відображені дані про характер і ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, про які потерпіла вказала у скарзі до суду й пред’явила на їх підтвердження відповідні медичні документи.

Поза увагою залишилася й та обставина, що у своїх зверненнях до правоохоронних органів та суду К.Л. зазначила про вчинення протиправних дій щодо неї та її малолітньої дитини. Згідно з ч. 3 ст. 27 КПК за таких обставин кримінальну справу може порушити прокурор. Якщо цього не було зроблено, то суд, виявивши ці обставини, відповідно до ст. 111 КПК повинен проаналізувати їх і залежно від змісту обставин прийняти рішення про необхідність проведення у справі досудового слідства. Підсумовуючи зазначене, варто зауважити, що у разі прийняття судом такого рішення, прокурор, який наглядає за законністю порушення кримінальної справи чи досудовим слідством, може скасувати постанову органу дізнання, якщо визнає її необґрунтованою чи незаконною.

У цій справі апеляційний суд надав перевагу існуванню постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Але при цьому не врахував законодавчих гарантій права на судовий захист і процесуальних можливостей забезпечення цього права в ситуації, що склалась у цій справі. Зокрема, суд не направив справу прокурору, який у межах своєї компетенції міг з’ясувати і за наявності для того підстав усунути обставини, що перешкоджають провадженню у справі. При цьому слід зауважити, що існування обов’язкових до виконання постанови органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи та ухвали суду про закриття справи, винесених щодо одного і того факту, по суті позбавляють потерпілу можливості у визначеному законом порядку скористатися своїм правом на судовий захист.

З урахуванням зазначеного доводи представника потерпілої про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які регулюють порядок провадження у справах приватного обвинувачення і були допущені під час апеляційного розгляду справи, є слушними й достатніми для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого, зважаючи на наведені та інші доводи, що містяться в касаційній скарзі, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Таким чином, керуючись статтями 394—396 КПК, п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України постановила: касаційну скаргу представника потерпілої задовольнити, ухвалу Aпеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2010 р. щодо К.Р. скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.