розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К.О. до П., К.В. про визнання права власності на 30 часток у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю “Холод-люкс”, визнання недійсним установчого договору від 7 липня 1998 р. та розірвання договору на управління 30 частками в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю “Холод-люкс”; зустрічним позовом П. до К.О. про визнання правочину дійсним і визнання права власності на 28 часток у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) “Холод-люкс”, за касаційною скаргою К.О. на рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 7 жовтня 2004 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 17 грудня 2004 р.,
У січні 2004 р. К.О. звернулася в суд із позовом до П., К.В. про визнання права власності на 30 часток у статутному фонді ТОВ “Холод-люкс”, визнання недійсним установчого договору від 7 липня 1998 р. та розірвання договору на управління 30 частками в статутному фонді ТОВ “Холод-люкс”, посилаючись на те, що в жовтні 1997 р. вона створила разом із К.В.О. ТОВ “Гермес” з відповідними частками в статутному фонді товариства – 31 та 1. У липні 1998 р. за усною домовленістю тимчасово передала в управління П. 28 часток, а К.В. - 2 частки. 3 липня 1998 р. зборами засновників ТОВ “ТВ та КП “Гермес” прийнято рішення про включення до складу засновників П. і К.В. та задоволено заяву К.В.О. про виключення зі складу засновників. Проте повернути на вимогу її частку П. відмовився, у зв’язку з чим просила визнати за нею право власності на 30 часток у статутному фонді ТОВ “Холод-люкс”, яке 7 липня 1998 р. було створене на базі ТОВ “Гермес”, визнати установчий договір про створення ТОВ “Холод-люкс” недійсним та розірвати договір від 3 липня 1998 р. на управління 30 частками, укладений між нею, П. та К.В.

Заперечуючи проти позову, П. звернувся із зустрічною позовною заявою до К.О. про визнання правочину дійсним та визнання права власності на 28 часток у статутному фонді ТОВ “Холод-люкс”, зазначаючи, що за домовленістю з К.О. у 1997 році він викупив частки членів ТВ та КП “Гермес”, а К.О., у свою чергу, після оформлення часток на неї зобов’язувалася передати йому як власнику. Кошти позивач передав К.О. без письмового оформлення, а потім, на підтвердження цього, у 1998 році придбав у К.О. 28 часток, ставши разом із К.О. та її чоловіком, К.В., співзасновниками ТОВ “Холод-люкс”.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 7 жовтня 2004 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 17 грудня 2004 р., у задоволенні позову К.О. відмовлено, зустрічний позов П. задоволено.

У касаційній скарзі К.О. просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог К.О. і задовольняючи зустрічний позов П., суди виходили з того, що відповідно до частини 2 статті 218 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Оскільки між К.О. та П. було досягнуто суттєвих домовленостей із приводу купівлі-продажу 28 часток ТОВ “Гермес”, унаслідок чого було укладено установчий договір про створення ТОВ “Холод-Люкс”, суди дійшли висновку щодо належності П. на праві власності 28 часток у статутному фонді ТОВ “Холод-Люкс”. Крім цього, суди першої та апеляційної інстанцій послались на статтю 1031 ЦК України як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог К.О., згідно з якою договір управління майном укладається в письмовій формі, оскільки остання не довела суду факту укладення договору управління майном.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, підстави, порядок і наслідки укладення оспорюваного договору регулюються Цивільним кодексом Української РСР.

Ураховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору допущено неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу К.О. задовольнити.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду від 7 жовтня 2004 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 17 грудня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.