Вирішуючи спір щодо правомірності передачі земельної ділянки в довгострокову оренду за рішенням органу місцевого самоврядування, суди не дослідили обставини стосовно правомірності користування цією ділянкою попередніми користувачами

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення порушує вимоги ст. 5 ЗК, у якій визначено основні принципи земельного законодавства, одним з яких є забезпечення гарантій прав на землю, та ст. 116 цього ж кодексу, згідно з положеннями ч. 5 якої надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК.

Позивач також послався на те, що при прийнятті рішення були допущені порушення щодо порядку його прийняття, а саме: Державний комітет України із земельних ресурсів не провів експертизи проекту відведення земельної ділянки; немає висновку екологічної експертизи щодо зелених насаджень, які потрапили в межі зони відведення; не було надано висновок Державного управління екології та природних ресурсів м. Києва; відсутній висновок Головного управління транспорту виконавчого органу Київради (КМДА), надання якого є необхідним, оскільки в межах спірної ділянки розташована транспортна розв’язка та зона відстою автобусів; відсутня згода власника та користувачів диспетчерського пункту на його знесення; на спірній ділянці є землеволодіння інших підприємств, які не дали згоди на припинення договорів оренди; в межі зони відведення потрапили землі загального користування; згідно з висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (КМДА), земельна ділянка не відповідає проекту відведення, відсутні підстави на відведення лісів І категорії площею понад 2 гектари.

Господарський суд м. Києва розглянув справу в порядку адміністративного судочинства і постановою від 28 липня 2006 р. в позові відмовив. Постанова мотивована тим, що ТОВ «Форест Груп» набуло право власності на нежитлову будівлю площею 49,60 кв. метра, яка розташована по вул. Кіото. Оскільки питання відводу земельної ділянки під ринок не було вирішено ні в 1983 р. — при організації ринку, ні в 2001 р. — при побудові закритим акціонерним товариством «Ринок «Лісовий» (далі — ЗАТ «Ринок «Лісовий») нежитлової споруди, у «Форест Груп» як нового власника нежитлової споруди не виникло право користування земельною ділянкою відповідно до ст. 30 ЗК (у редакції 1990 р.). ТОВ «Форест Груп» не надало суду доказів, що підтверджували б та посвідчували його право користування земельною ділянкою, які власники або користувачі згідно зі ст. 125 ЗК мають оформити в установленому законом порядку, що дає суду підстави вважати, що Київрада при прийнятті оспорюваного рішення діяла в межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом і не порушила права та законні інтереси позивача.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 3 жовтня 2007 р. вказану постанову Господарського суду м. Києва скасував і прийняв нове рішення, яким позов задовольнив, а спірне рішення визнав недійсним. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ВАТ «Фірма «Лісова» не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташовано його нерухоме майно, на користь ТОВ «ЖенСан», а тому оскаржуване рішення було прийнято з порушенням ст. 116 ЗК та права користування земельною ділянкою ВАТ «Фірма «Лісова» і ТОВ «Форест Груп», оскільки останнє набуло у 2005 р. право власності на цілісний майновий комплекс «Ринок «Лісовий» та, відповідно, отримало у постійне користування вказану земельну ділянку на тих же умовах, що й ВАТ «Фірма «Лісова», а саме на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради від 8 квітня 1998 р. Суд апеляційної інстанції встановив, що проект відведення спірної земельної ділянки не було погоджено з природоохоронним органом.

Господарський суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що Господарський суд м. Києва безпідставно розглянув спір, що виник між сторонами у справі про право, в порядку адміністративного судочинства.

Вищий господарський суд України постановою від 20 грудня 2007 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р. залишив без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «ЖенСан» просило скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах, порушення судом норм матеріального, процесуального права.

28 лютого 2008 р. колегія суддів Верховного Суду України за цією скаргою порушила провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2007 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, третьої особи, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верхового Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 23 квітня 1983 р. № 221 «Про будівництво колгоспного ринку на станції метро «Піонерська» Дніпровському об’єднанню колгоспних ринків було дозволено використати ділянку площею 0,3 гектара біля зазначеної станції метро для будівництва літнього ринку та організації торгівлі.

Згідно з рішенням Ватутінської районної у м. Києві 28 грудня 2000 р. № 25 майно ринку, що перебувало в оренді у ЗАТ «Ринок «Лісовий», було приватизовано. У грудні 2001 р. ВАТ Фірма «Лісова» — правонаступник ЗАТ «Ринок «Лісовий» — стало власником нежитлової споруди площею 49,60 кв. метра, свідоцтво на право власності від 6 грудня 2001 р. зареєстроване у комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 13 грудня 2001 р. за № 5006-П.

30 квітня 2005 р. на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ВАТ «Фірма «Лісова» та ТОВ «Форест Груп», позивач став власником нежитлової будови площею 49,60 кв. метра, яка розташована на вул. Кіото. Право власності на цю будівлю зареєстроване за позивачем у передбаченому чинним законодавством порядку.

Відповідно до ст. 120 ЗК при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди. У ч. 2 цієї статті визначено, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У ст. 125 зазначеного Кодексу визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Із матеріалів справи вбачається, що ні в 1983 р. — при організації ринку, ні в 2001 р. — при побудові нежитлової будівлі ЗАТ «Ринок «Лісовий», ні новим власником ТОВ «Форест Груп» право користування земельною ділянкою не оформлювалося. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав докази, які б свідчили про право користування спірною земельною ділянкою в розумінні ст. 125 ЗК.

За таких обставин судам слід дослідити питання стосовно правомірності користування земельною ділянкою, починаючи з 1983 р.

Спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду, виникли у зв’язку з передачею за спірним рішенням Київради земельної ділянки у довгострокову оренду. Позивач як власник нежитлової будови оспорює правомірність такої передачі земельної ділянки. Тобто, предметом спору у справі є право користування спірною земельною ділянкою, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин позиція суду апеляційної інстанції, з якою погодився суд касаційної інстанції, про порушення Господарським судом м. Києва норм процесуального права щодо підвідомчості розгляду справи є обґрунтованою.

Враховуючи наведене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²⁰ ГПК, касаційну скаргу ТОВ «ЖенСан» задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2007 р., Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р. та Господарського суду м. Києва від 28 липня 2006 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.