За змістом статей 235, 236 ГК України, а також згідно з Правилами користування електричною енергією та укладеним між сторонами договором на поставку електричної енергії рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недоврахованої спожитої електроенергії є оперативно-господарською санкцією, що підлягає оскарженню в судовому порядку відповідно до вимог ч. 2 ст. 237 цього Кодексу

У жовтні 2010 р. до Верховного Суду України звернулося відкрите акціонерне товариство «Крименерго» (далі — ВАТ) із заявою про перегляд цим Судом постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 р. (у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сан-Маріно» (далі — ТОВ) до ВАТ про визнання дій незаконними та скасування акта) на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. У заяві відповідач вказав на те, що, розглядаючи цю справу по суті, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення комісії відповідача про нарахування ТОВ 46 тис. 538 грн вартості недоврахованої спожитої електроенергії, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 р. № 3234, належить до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), оскільки породжує певні обов’язки у позивача — сплатити донараховану вартість спожитої електричної енергії. Невиконання ж зазначеного обов’язку має певні негативні для споживача наслідки, передбачені п. 7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 (далі — Правила), — відключення його від мережі електропостачання. Крім того, згідно з п. 6.42 Правил споживач має право оскаржити до суду рішення комісії протягом 10 робочих днів із дня вручення протоколу споживачу. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у розумінні ч. 2 ст. 20 ГК є правомірним.

Водночас у постанові від 29 червня 2010 р. у справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи С. до ВАТ про визнання неправомірним і скасування рішення, у постанові від 22 липня 2010 р. у справі за позовом обслуговуючого кооперативу «Скіф» до ВАТ про визнання незаконним і скасування протоколу про порушення, а також постанові від 5 серпня 2010 р. у справі за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нижньогірський інкубатор» до ВАТ про визнання недійсним рішення при розгляді аналогічних спорів Вищий господарський суд України прийняв рішення про припинення провадження у цих справах на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК у зв’язку з тим, що оскаржувані рішення комісій ВАТ з розгляду актів про порушення Правил та протоколи, якими оформлені ці порушення, не є обов’язковими до виконання ненормативними актами, а тому позови споживачів про визнання їх недійсними є неналежним способом захисту прав судом у розумінні ч. 2 ст. 16 ЦК та ч. 2 ст. 20 ГК.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між ВАТ (як постачальником електричної енергії) та фірмою «Сан-Маріно» (як споживачем), правонаступником якої є ТОВ, існують договірні відносини щодо поставки електричної енергії, що виникли за договором від 1 березня 2004 р. № 2501.

Згідно з п. 2 зазначеного договору під час його виконання, а також при вирішенні всіх питань, що ним не обумовлені, сторони зобов’язуються керуватися Законом від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР «Про електроенергетику» та Правилами, затвердженими в установленому порядку.

За розд. 1 договору постачальник поставляє електричну енергію споживачу, який сплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі (п’ятикратний розмір тарифу за перевищення договірної величини електроспоживання, пеню, за графіком погашення заборгованості, за актами порушення Правил) згідно з умовами цього договору та додатками до нього, які є його невід’ємною частиною.

Суди також установили, що 13 лютого 2009 р. представник постачальника провів перевірку об’єкта, що належить позивачу, за результатами якої склав акт про порушення Правил від 13 лютого 2009 р. № 104846.

Оскільки перевіркою було встановлено, що електроенергія враховується не в повному обсязі, комісія постачальника, розглянувши зазначений акт на своєму засіданні, на підставі п. 6.40 Правил прийняла рішення, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 р. № 3234, про перерахунок обсягу спожитої електричної енергії та її вартості, у зв’язку з чим споживачу до сплати було виставлено додатковий рахунок на суму 46 тис. 538 грн.

Відповідно до ст. 235 ГК за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватись оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

У ч. 1 ст. 236 цього Кодексу встановлено види господарсько-оперативних санкцій, серед яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

Згідно з ч. 2 зазначеної статті перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у її ч. 1, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, зі змісту наведених положень чинного законодавства вбачається, що рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу 46 тис. 538 грн вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні ч. 2 ст. 20 ГК.

За ч. 2 ст. 237 цього Кодексу порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Крім того, право споживача на оскарження в судовому порядку рішення комісії постачальника передбачено п. 6.42 Правил, які є обов’язковими для сторін відповідно до п. 2 договору від 1 березня 2004 р. № 2501.

Слід також зазначити, що ТОВ, обґрунтовуючи законність своїх позовних вимог, у доповненнях до позовної заяви, поданих до Господарського суду АР Крим 2 вересня 2009 р., безпосередньо послалося на норми статей 235, 236 та ч. 2 ст. 237 ГК, чого не врахували суди нижчих інстанцій при розгляді справи.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є правомірним саме в розумінні ч. 2 ст. 20 ГК (оскільки оскаржуване рішення, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 р. № 3234, належить до актів ненормативного характеру, тобто індивідуальних актів), є неправомірним, а прийнята ним постанова — незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 111⁷ ГПК, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Отже, під час повторного перегляду цієї справи в касаційному порядку Вищий господарський суд України, керуючись зазначеною нормою, зобов’язаний не тільки дослідити правову природу оскаржуваного рішення відповідача, а й на підставі встановлених обставин справи перевірити правомірність застосування оперативно-господарської санкції та обґрунтованість нарахування позивачу додаткового рахунку на суму 46 тис. 538 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111²³—111²⁵ ГПК, Верховний Суд України заяву ВАТ задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.