Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру відсотків і строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, на забезпечення якого надана порука, то підстав для її припинення, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України, немає

У лютому 2010 р. публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі — Банк-1) заявило позов до відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА» (далі — Підприємство), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача — товариства з обмеженою відповідальністю «Кепітал Форс» (далі — ТОВ-1), про стягнення заборгованості в сумі 13 тис. 948 доларів США (далі — долари), у тому числі: 8 тис. 373 долари становила заборгованість за кредитним договором від 8 грудня 2006 р. № 247-В/06 (далі — кредитний договір), з яких: 6 тис. доларів — заборгованість за кредитом, 2 тис. 373 долари — заборгованість за відсотками, та 7 тис. 575 доларів — заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 8 грудня 2006 р. № 248-В/06 (далі — договір про відкриття кредитної лінії), з яких: 6 тис. доларів — заборгованість за кредитом, 1 тис. 575 доларів — заборгованість за відсотками.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання ТОВ-1 своїх зобов’язань як правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський торговий дім» (далі — ТОВ-2) за кредитним договором та договором про відкриття кредитної лінії в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у позивача виникло право на стягнення частини простроченої заборгованості з Підприємства як поручителя, який несе солідарну відповідальність перед Банком-1 на підставі договору поруки від 8 грудня 2006 р. (далі — договір поруки).

У процесі розгляду спору в порядку ст. 22 ГПК позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача частину простроченої заборгованості у розмірі 4 млн 461 тис. 716 доларів, у тому числі: 2 млн 684 тис. 767 доларів становила заборгованість за кредитним договором, з яких: 2 млн 373 тис. доларів становила заборгованість за кредитом, 226 тис. 762 долари — заборгованість за відсотками, 85 тис. 5 доларів — пеня, та 1 млн 776 тис. 948 доларів — заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії, з яких: 1 млн 575 тис. доларів — заборгованість за кредитом, 145 тис. 889 доларів — заборгованість за відсотками, 56 тис. 60 доларів — пеня.

Господарський суд м. Севастополя рішенням від 23 квітня 2010 р. у задоволенні позову відмовив повністю.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 23 червня 2010 р. зазначене рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 8 жовтня 2010 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду м. Севастополя залишив без змін.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки господарських судів про те, що порука припинилася на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК, оскільки зміна зобов’язання відбулася без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Банк-1 у порядку ст. 111¹⁹ ГПК подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 р. з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя.

На обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав постанови Вищого господарського суду України від 18 лютого 2010 р., від 2 березня та від 20 червня 2006 р., від 29 листопада 2007 р., в яких, зокрема, висловлено правову позицію, що внесення змін до кредитного договору в частині зміни відсоткової ставки не змінило розміру договірної відповідальності.

Вищий господарський суд України ухвалою від 26 листопада 2010 р. вирішив питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 р.

Верховний Суд України ухвалами від 6 грудня 2010 р.: відкрив провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 р.; витребував матеріали справи; доручив голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України разом з відповідними фахівцями підготувати науковий висновок щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя; визначив Національний банк України (далі — НБУ) органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ч. 1 ст. 559 ЦК у правовідносинах, що виникають при зміні розміру відсотків за користування кредитом без згоди поручителя.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. справу призначено до розгляду.

24 грудня 2010 р. до Верховного Суду України на виконання його ухвали від 6 грудня 2010 р. надійшли письмові пояснення НБУ, в яких висловлено думку про те, що коли договір поруки передбачає відповідальність поручителя перед кредитором у тому обсязі, що і боржника за кредитним договором, включаючи можливість зміни відсотків за користування кредитом, то підстав для припинення поруки немає, оскільки наявна згода відповідати згідно зі зміненими умовами кредитного договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи Банку-1, Верховний Суд України визнав, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що відповідно до п. 1.1 кредитного договору, укладеного закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (далі — Банк-2) з ТОВ-2, зазначений банк зобов’язувався надати товариству (позичальнику) кредитні кошти в сумі 2 млн 390 тис. доларів, а позичальник зобов’язувався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку відсотки за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит банку.

Розмір відсотків за користування кредитом становив 11 % річних зі строком погашення кредиту не пізніше 25 листопада 2013 р. (пункти 1.2, 1.3 договору).

8 грудня 2006 р. Банк-2 і ТОВ-2 уклали договір про відкриття кредитної лінії, за умовами якого цей банк відкрив позичальнику невідновлювану кредитну лінію в іноземній валюті, ліміт кредитної лінії становив 1 млн 585 тис. доларів.

Розмір відсотків за користування кредитом становив 11 % річних з кінцевим терміном повернення — 25 листопада 2013 р. (пункти 1.3, 1.4 договору).

Пунктами 2.1 кредитних договорів передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за кредитними договорами забезпечується, зокрема, порукою Підприємства на повний розмір зобов’язань позичальника.

Господарські суди встановили, що 8 грудня 2006 р. Банк-2, правонаступником якого є Банк-1, та Підпрємство уклали договір поруки, за умовами якого товариство як поручитель зобов’язувалося відповідати за виконання ТОВ-2, правонаступником якого є ТОВ-1, зобов’язань, які випливають з кредитних договорів.

Апеляційний господарський суд установив, що додатковими угодами від 25 грудня 2008 р. за № 1 до кредитного договору та договору про відкриття кредитної лінії, укладеними між Банком-2 та ТОВ-1 як правонаступником боржника — ТОВ-2, змінено, зокрема, розмір відсотків за користування кредитом та встановлено відсоткову ставку у розмірі 12 % річних.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін прийняті у справі судові рішення, погодився з висновками господарських судів, що порука припинилася на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК, оскільки зміна розміру відсотків за користування кредитом відбулася без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Проте із зазначеним висновком не можна погодитися з таких підстав.

Згідно зі ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 цього Кодексу).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, що спрямований на забезпечення виконання основного зобов’язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

У ч. 2 ст. 553 ЦК встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Господарські суди встановили, що в п. 2.1 договору поруки визначено обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором — 2 млн 390 тис. доларів, за договором про відкриття кредитної лінії — 1 млн 585 тис. доларів, зі сплати відсотків за зазначеними договорами в розмірі 11 % та кінцевим терміном повернення кредитів — 25 листопада 2013 р., і передбачено можливість зміни розміру відсотків та строків їх сплати в порядку статей 6 кредитних договорів.

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов’язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Апеляційний суд установив, що відповідно до ст. 6 кредитного договору банк має право на зміну розміру відсоткової ставки у випадках зміни облікової ставки НБУ, порушення позичальником будь-якого зі своїх зобов’язань, збільшення відсоткових ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку. Аналогічного змісту і ст. 6 договору про відкриття кредитної лінії.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зовов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпечення порукою.

Проте господарські суди, встановивши, що умовами договору поруки передбачено можливість зміни розміру відсотків та строків їх сплати в кредитних договорах, дійшли помилкового висновку, що внесення змін до кредитних договорів у цій частині змінило основне зобов’язання боржника без згоди поручителя та збільшило обсяг його відповідальності.

Аналогічну правову позицію про те, що підстав для припинення поруки немає, оскільки закон пов’язує припинення договору поруки не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою, а зі зміною основного зобов’язання, за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу його відповідальності, викладено у постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 р., в перегляді якої ухвалою Верховного Суду України від 31 січня 2008 р. відмовлено.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 р. підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а справа — направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись статтями 111²⁴—111²⁶ ГПК, Верховний Суд України заяву Банку-1 задовольнив: постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111¹⁶ ГПК.