Дії державних землевпорядних органів щодо застосування встановлених спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» фіксованих розмірів оплати за надання послуг з підготовки висновків з надання земельних ділянок у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб; із видачі висновків щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов на рекультивацію земель на замовлення юридичних осіб узгоджуються з вимогами Закону України «Про ціни і ціноутворення» та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього, і відповідідають встановленій держаній дисципліні цін.
Визначення таких висновків документами дозвільного характеру суперечить положенням ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», оскільки вони надаються землевпорядними органами на замовлення фізичних та юридичних осіб як консультації та довідки і не є обов’язковими для впровадження цими особами певних дій щодо здійснення гоподарської діяльності або видів гоподарської діяльності та/або без наявності яких вони можуть провадити певні дії щодо здійснення гоподарської діяльності або видів гоподарської діяльності

5 березня 2012 р. Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління Державного комітету України по земельних ресурсах у м. Макіївці Донецької області (далі —Управління; Держкомзем відповідно) до Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області (далі — Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення від 11 червня 2010 р., встановив:
У червні 2010 р. Управління звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції від 11 червня 2010 р. № 227 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Позивач зазначив, що за результатами перевірки, проведеної Інспекцією у період з 25 травня по 4 червня 2010 р., встановлено факти безпідставного, на думку Інспекції, стягнення Управлінням плати за послуги з підготовки висновків з надання земельної ділянки у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб, видачі висновків щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов на рекультивацію земель у період з 4 червня 2009 р. по 1 червня 2010 р., які свідчать про порушення ним ч. 3 ст. 1 Закону від 6 вересня 2005 р. № 2806-ІV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон № 2806-ІV) та п. 5 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. № 1619 (далі — Порядок, постанова КМУ № 1619 відповідно). Внаслідок надання зазначених платних послуг Головне управління Держкомзему у Донецькій області необґрунтовано отримало виручку в сумі 23 тис. 550 грн. За результатами перевірки складено акт від 4 червня 2010 р. № 326, в якому зафіксовано вказані порушення.
На підставі акта перевірки відповідач видав припис від 4 червня 2010 р. № 253-227 з вимогами усунути ці порушення, а 11 червня 2010 р. прийняв оспорюване рішення про застосування економічних санкцій до Головного управління Держкомзему у Донецькій області згідно зі ст. 14 Закону від 3 грудня 1990 р. № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» (далі — Закон № 507-ХІІ) за порушення державної дисципліни цін у вигляді вилучення в дохід держави суми необґрунтовано отриманої виручки у розмірі 23 тис. 550 грн та стягнення штрафу у розмірі 47 тис. 100 грн.
Позивач, пославшись на те, що отримана ним виручка є законною, а також на те, що економічні санкції застосовані не до тієї особи, просив оскаржуване рішення визнати протиправним та скасувати.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 16 серпня 2010 р. у позові відмовив.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 5 жовтня 2010 р. рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив повністю.
Апеляційний суд виходив із того, що висновки з надання земельної ділянки у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб, а також щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов на рекультивацію земель, які готувалися та надавалися позивачем, не є документами дозвільного характеру. Отже, позивач правомірно надавав їх за плату у розмірі, встановленому спільним наказом Держкомзему, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 р. № 97/298/124 «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 579/5770; далі — спільний наказ). Апеляційний суд також вказав, що Інспекція в оспорюваному рішенні невірно визначила державний орган, до якого застосовані економічні санкції.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 травня 2011 р. постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2010 р. скасував, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2010 р. залишив у силі.
У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, Управління, пославшись на неоднакове застосування положень Закону № 2806-ІV, Порядку, спільного наказу, просило ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 р. скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2010 р. у справі № К-29374/10.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 вересня 2011 р. допустив справу до провадження Верховного Суду України.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, керуючись положеннями Закону № 2806-ІV, зазначив, що висновки з надання земельної ділянки у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб та висновки щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов рекультивації земель є документами дозвільного характеру, тому платність або безоплатність видачі таких документів встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру. Порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України на виконання ч. 2 ст. 4¹ Закону № 2806-ІV, передбачений вичерпний перелік земельно-кадастрових робіт, за які органи Держкомзему можуть стягувати плату. Такий вид робіт, як підготовка вищезазначених висновків на замовлення юридичних та фізичних осіб, до цього переліку не віднесений, тому позивач безпідставно надавав ці послуги за плату в розмірі, визначеному спільним наказом, оскільки останній підлягає застосуванню лише в тій частині, що не суперечить Порядку.
Натомість в ухвалі, наданій скаржником на підтвердження своїх доводів, касаційний суд за результатами розгляду подібних правовідносин дійшов протилежного висновку про те, що позивач при наданні платних послуг з підготовки висновків з надання земельних ділянок у користування на замовлення юридичних та фізичних осіб, видачу висновків щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов рекультивації земель діяв у межах чинного законодавства, а саме: повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 (далі — Повноваження), постанови КМУ № 1619, а також спільного наказу.
Аналіз доводів заявника, а також зазначених судових рішень дає підстави для висновку про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України положень Закону № 2806-ІV, Порядку та спільного наказу щодо надання послуг державними органами земельних ресурсів на платній основі.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого.
Відповідно до існуючого в Україні порядку встановлення, застосування цін та тарифів, контролю за їх дотриманням у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Згідно із Законом № 507-ХІІ державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на товари та послуги встановлюються державними органами України.
Відповідно до п. 21 Повноважень (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт; граничні розміри плати з виконання землевпорядних робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок відповідно до законодавства встановлює та визначає Держкомзем за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки.
Пунктом 2 Порядку визначено, що виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг здійснюється на платній основі відповідно до поданих заяв та укладених договорів. Пунктом 5 Порядку визначено види земельно-кадастрових робіт і послуг, які можуть виконувати та надавати державні органи земельних ресурсів на платній основі.
До таких, зокрема, віднесено послуги з надання консультацій з питань оформлення прав на земельні ділянки, державного земельного кадастру, кількісної та якісної характеристики земельних угідь, економічної та грошової оцінки земель, інших питань використання та охорони земель.
Розділом 6.1 Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, затверджених спільним наказом, прийнятим на виконання постанови КМУ № 1619, в межах надання зазначених консультацій і довідок встановлена вартість послуг з підготовки висновків з надання земельних ділянок у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб у розмірі 30 та 80 грн відповідно; із видачі висновків щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов на рекультивацію земель на замовлення юридичних осіб у розмірі 70 грн.
Аналіз положень Закону № 507-ХІІ та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього, дає підстави для висновку, що дії Управління щодо застосування встановлених спільним наказом фіксованих розмірів оплати за надання зазначених послуг узгоджувались з вимогами чинного законодавства і відповідали встановленій державній дисципліні цін.
Визначення ж таких висновків документами дозвільного характеру суперечить положенням ст. 1 Закону № 2806-ІV, оскільки вони надаються землевпорядними органами на замовлення фізичних і юридичних осіб як консультації та довідки і не є обов’язковими для провадження цими особами певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності яких вони не можуть провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява Управління підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 р. — скасуванню.
Керуючись статтями 241—243 КАС, Верховний Суд України постановив:
Заяву Управління задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 р. скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.